Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 164: ПІДНЯТИСЯ, ЩОБ ПОБАЧИТИ...


В неділю тридцять другу по П’ятидесятниці читається у храмах Євангеліє від Луки:

“І, ввійшовши Ісус, переходив через Єрихон (“Єрихон” – благоухання, пахощі, запашність. Тут не “Христова запашність”, як іменує апостол Павло віруючих і вірних, але лжеблагоухання – приваблива, знаджуюча запашність гріха. Єрихон – місто язичеське, місто гріховної насолоди, духовне місто тих, хто на перше місце в своєму житті ставить матеріальні утіхи, оману багатства віку цього, задоволення плотських бажань. Кому солодкий запах беззаконня запаморочує розум. “Проклятий перед Господнім лицем кожен, хто встане й відбудує це місто Єрихон (в серці своїм. – Авт.), – на первороднім своїм (на духовності своїй, занапастивши душу. – Авт.) він закладе його...” (Книга Ісуса Навина, 6 розділ, 26 вірш)).

І ось чоловік, що звався Закхей (Закхей означає чистий, той, що очистився. Тут – очистився від старого, гріховного розуміння сенсу буття, від колишнього бачення; очищується від наркотичного дурману єрихонської “запашності”), – він був старший над митниками (Митники у біблійній мові – ті, хто служить світові, хто збирає податки для кесаря, хто віддає кесарю – кесареве, світові – світське, забуваючи про Бога. Забуваючи віддавати Богові Боже – плоди милосердя та богопізнання, про які каже Господь: “Бо Я милості хочу, а не жертви, і боговідання – більше від цілопалень” (див. Книгу пророка Осії, 6.6)), і був багатий (тут багатий не духовно, але матеріально, багатий “багатством неправедним”, земним), – бажав бачити Ісуса, хто Він, але з-за народу не міг, бо малий був на зріст...”

Тут зробимо зупинку, і розглянемо морально-етичний аспект прочитаного, ґрунтуючись на духовній символіці. Що означає “був багатий, але бажав бачити Ісуса” (Ісус – Спаситель. – Авт.)? Від чого бажав спастися духовно маленький, духовно ущербний митар? Від своєї нещасливості. Так-так! Саме від нещасливості. Адже щастя – це найповніше задоволення насамперед духовних, а потім уже матеріальних потреб людини. А саме духовні потреби цього “малого на зріст” митаря якраз і не були задоволені, що й стало причиною внутрішньої трагедії цієї людини. Втім, чому “цієї”? – цих! Цих людей. Адже все, що написано у Святому Письмі, написане для людей і про людей. І кожна буквально-історична особистість, потрапивши на сторінки Біблії, втрачає ознаки індивідууму, й стає узагальнюючим образом, символом, архетипом. Закхей – емблема людей суто світських, які “варяться” у своїх матеріальних інтересах, зовнішньо є ніби благополучними, а всередині, в душі – глибоко нещасливими.

Свого часу я мав бесіду з одним проповідником із Швеції. Пригадую його гірку іронію: “Ви тут, в Україні, занадто наївні. Ви думаєте, що коли ви “наїстеся” (“наїстеся” – у розумінні забезпечення матеріального достатку: матимете машину, дачу, власний котедж “запакований” дорогими меблями та усілякою побутовою технікою), – то станете щасливими... Ми у Швеції вже “наїлися” й “об'їлися”. І на сьогоднішній день посідаємо одне з перших місць у світі за рівнем матеріального забезпечення населення, і одне з перших же місць за кількістю самогубств на душу того-таки населення... Бо без задоволення духовних потреб – немає щастя!..”

А тепер погляньмо на себе через призму оповіді про митаря Закхея: чи не подібні й ми до нього? А якщо подібні, то як спастися?..

“І, забігши вперед, він виліз на фігове дерево (піднявся духовно – побачив нечистість свою, покаявся, відкрив серце вірі смиренній, став приносити плоди милосердя, пізнавати Творця усіма доступними людині методами: через спілкування з творивом (природою), дослідження Слова Божого і, нарешті, через пізнання Бога у самому собі, в серці своєму, дослухуючись до голосу совісті, занурюючись у внутрішній, духовний світ. Фігове дерево (смоківниця) – символ духовного древа, яке покликане давати плоди. Ті самі плоди милосердя, що про них говорить Господь), щоб бачити Його [Ісуса] (“Таємницю, заховану від віків і поколінь, а вона – Христос в нас, надія слави” (див. Послання апостола Павла до колосян, 1.26)).

А коли на це місце Ісус підійшов, то поглянув угору на нього (побачив духовне сходження колишнього митаря) й промовив: «Закхею... сьогодні Мені потрібно бути в домі твоїм!»... Став же Закхей та й промовив до Господа: «Господи, половину маєтку свого я віддам ось убогим, а коли кого скривдив був чим, – верну вчетверо (вчетверо – тобто всесторонньо, повністю, з усіх чотирьох сторін)». Ісус же промовив до нього: «Сьогодні на дім цей спасіння прийшло (дім – серце людське; спасіння – щастя, мир, радість духовні), бо й він син Авраамів (син Авраамів – тут дитя віри, нащадок обітниць Господніх). Син-бо Людський (Христос) прийшов, щоб знайти та спасти, що загинуло!” (Євангеліє від Луки, 19.1-16).


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: