Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 165: ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ: РЕАЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ


Протягом свого історичного розвитку духовне життя української спільноти зазнавало чимало злетів та трагічних подій. Після багатьох років вимушеного атеїзму народ усе ж повертається до віри. Люди шукають істину, прагнуть знайти відповіді на одвічні питання сенсу буття. Однак ситуація у православному церковному житті України, незлагодженість думок та нерозуміння між окремими церквами далеко не сприяють підвищенню духовності суспільства. І це турбує свідомих його представників. Під час спілкування доволі часто чую запитання на кшталт: як ви вважаєте, хто повинен вирішити питання об’єднання трьох православних гілок в Україні – мається на увазі Київський, Московський патріархати та Українська автокефальна церква, – влада, церква чи народ? Чи є перспектива такого об’єднання? Відповідь на означені питання дам у цій статті.

Необхідно розрізняти питання духовні та політичні у даному процесі. Моя задача, як священика, не займатися політикою, але навчати людей, у тому числі й політиків, духовним законам. Однак зрозуміло, що будь-яка влада воліла б мати під собою певну авторитетну ідеологічну структуру для того, аби комфортно й більш ефективно управляти власним народом. Ми це розуміємо, і бачимо відповідні приклади. Такі обставини, на мою думку, складаються сьогодні в Росії, де спостерігається властиве злиття церкви та держави, і де церква фактично виконує роль штатного ідеолога влади, перебравши на себе функції колишньої КПРС. Як на мене, то на ділі відбувається така-собі заміна партквитків на натільні хрестики.

Зрозуміло, що владним структурам було б цікаво мати те саме й в Україні. Але в нашій стороні, слава Богу, дещо інша ситуація. Так склалося, що маємо три потужні православні гілки, і ще якусь кількість менших. На перший погляд це сприймається негативно, однак насправді заховує в собі позитивне зерно. По-перше, Церква за визначенням має бути соборною – мислю, і помісна церква також. Як і сповідуємо у православному Символі Віри: “Вірую... в єдину, святу, соборну і апостольську церкву”. І це, безумовно, позитив.

Втім, є й негатив, який, одначе, з волі Божої, може стати для нас позитивом. Господь уміє зло обертати в добро. Це як хвороба, яка разом із болем породжує й благо – смиряє, очищує людину. Розкол, як наслідок гордині церковної ієрархії, і є хворобою церкви. А як учить старець Силуан (Антонов): “Господь любить людей (це ж стосується і спільноти, у т. ч. й церковної спільноти людей. – Авт.), але посилає (я б сказав радше – допускає. – Авт.) скорботи (у т. ч. хвороби і розколи. – Авт.) для того, щоб люди пізнали немічність свою та смирилися, і за смирення своє прийняли Святого Духа, а з Духом Святим – усе добре, усе радісне, усе прекрасне...”

Нинішній духовний стан номінальної церкви, нажаль, залишає бажати кращого; правдиве ж об’єднання можливе лише за наявності невдаваної братньої любові. Тому штучний альянс у такий-собі правовірний «курінь», та ще й під началом якоїсь певної особи, наразі неодмінно призведе лише до диктатури церковної ієрархії, власне до створення сучасного аналогу інквізиції середньовіччя з усіма відомими наслідками. Це було б виготовленням «монстра», який пожере будь-яку демократію. Тому, відповідаючи на запитання про об’єднання, скажу, що істинне єднання можливе лише Духом Святим – духом смиреномудрості і любові. Духовне об’єднання – головне. І таке духовне об’єднання, попри усі амбіції церковноначалія, неодмінно буде, і воно вже відбувається – в усіх церквах є люди, які цьому сприяють.

А буде об’єднання духовне – можливо, станеться й формальне. Але не у тому вигляді, як ми це сьогодні собі уявляємо, а на основі православної соборноправності. І не у відомому клубно-келійному форматі за принципом “наш – не наш”, а з представництвом усіх церков і громад, які позиціонують себе як православні. Це може мати вигляд якоїсь церковної “конфедерації”: об'єднання українських православних церков, всеукраїнського помісного собору православних церков та громад тощо. Не суть важливо. Головне – це смирення (уміння прийняти ближнього свого таким, який він є: без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів і образи) і Богом заповідана соборність.

Монополія у будь-якій сфері, у т.ч. й у духовній, веде до стагнації. Принцип же соборноправності – відкриває двері для здорової конкуренції між церквами й релігійними громадами. Тієї конкуренції, того змагання, про яке писав апостол Павло: “Хіба ви не знаєте, що ті, хто на перегонах біжить, усі біжать, але нагороду приймає один? Біжіть так, щоб одержали ви! І кожен змагун від усього стримується; вони ж щоб тлінний прийняти вінок, але ми – щоб нетлінний...” (1Кор.9:24,25)

Порівняймо церкву (вселенську, й українську зокрема) з квітником, або ж з мальовничим селом. Чи приваблює вас така ідея: знести у селі всі хати і господи, та переселити їхніх мешканців у великий, гарний, світлий спільний гуртожиток? В принципі, можна й так, але як на мене, то село таке багато що втратить. Більш привабливою, як на мене, є картина дружнього, працьовитого поселення, в якому кожна сім’я живе у своєму власному обійсті. І кожна родина має свої традиції, співає розмаїті пісні, господині показують кожна свою неповторну кухню, і хата від хати різниться розписом та внутрішнім убранням. Де у кожного свій садочок і криниця у дворі, замість спільного водогону та колгоспного саду. Де сельчани одне одного люблять і поважають, та соборно приймають спільні важливі рішення щодо розбудови рідного села...

Або ж випадок квітника. Я люблю білі квіти, а серед польових – ромашки. Однак уявімо, що в Україні росли б самі лишень ромашки? Куди не кинеш оком – білі, гарні, тендітні ромашки... Чи не збідніла б наша земля від такого одноманітності? Ні, хай будуть різні квіти в садку Божому – і ромашки, й волошки, і маки червоні...

Принцип нелукавого соборного єднання висловив свого часу Блаженний Августин: у головному – єдність, у спірному – свобода, і в усьому – любов. І якщо єднання стоятиме на такому принципі, то воно, безперечно, житиме.



www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: