Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 166: ДУХОВНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНИ. ОБ’ЄДНАННЯ ЦЕРКОВ: РЕАЛЬНІСТЬ ТА ПЕРСПЕКТИВИ


Інтерв’ю протоієрея Олега Ведмеденка



Протягом свого історичного розвитку духовне життя української спільноти зазнавало чимало злетів та трагічних подій. Після багатьох років вимушеного атеїзму народ усе ж повертається до віри. Люди шукають істину, прагнуть знайти відповіді на одвічні питання сенсу буття. Однак ситуація у православному церковному житті України, незлагодженість думок та нерозуміння між окремими церквами далеко не сприяють підвищенню духовності суспільства. Про це й піде розмова з засновником Біблійної школи духовного вдосконалення, відомим українським богословом, священиком, проповідником та місіонером отцем Олегом Ведмеденком (1961).



- Влітку Україна та увесь православний світ святкували ювілей Хрещення Русі. З нагоди цієї події в Україну приїздив Вселенський Патріарх Варфоломій. Як Ви прокоментуєте цей візит? Яка роль Варфоломія у об’єднанні Української церкви в єдину помісну?


- Звісно, я ставлюся до цього візиту насамперед як до політичного. Владика Варфоломій приїздив на запрошення глави нашої держави, президента Віктора Ющенка, тому цей візит мав характер, передусім, державного значення.



- Як Ви вважаєте, хто повинен вирішити питання об’єднання трьох православних гілок в Україні – маю на увазі Київський, Московський патріархати, та Українську автокефальну церкву – влада, церква чи народ? Є перспектива такого об’єднання?

- Необхідно розрізняти питання духовні та політичні у даному процесі. Моя задача, як священика, не займатися політикою, але навчати людей, у тому числі й політиків, духовним законам. Однак зрозуміло, що будь-яка влада воліла б мати під собою певну авторитетну ідеологічну структуру для того, аби комфортно й більш ефективно управляти власним народом. Ми це розуміємо, і бачимо відповідні приклади. Такі обставини, на мою думку, складаються сьогодні у Росії, де спостерігається властиве злиття церкви та держави, і де церква фактично виконує обов’язки штатного ідеолога влади, перебравши на себе функції колишньої КПРС. Як на мене, то на ділі відбувається така-собі заміна партквитків на натільні хрестики.

Зрозуміло, що владним структурам було б цікаво мати те саме й в Україні. Але в нашій стороні дещо інша ситуація. Так склалося, що маємо три потужні православні гілки, і ще якусь кількість менших. На перший погляд це сприймається негативно, однак насправді заховує в собі й позитивне зерно. По-перше, Церква за визначенням має бути соборною – мислю, і помісна церква також. Як і сповідуємо у православному Символі Віри: “Вірую... в єдину, святу, соборну і апостольську церкву”. І це, безумовно, позитив.

Втім, є й негатив, який, одначе, з волі Божої, може стати для нас позитивом. Господь уміє зло обертати в добро. Це як хвороба, яка разом із болем породжує й благо – смиряє, очищує людину. Розкол, як наслідок гордині церковної ієрархії, і є хворобою церкви. А як учить старець Силуан (Антонов): “Господь любить людей (це ж стосується і спільноти, у т. ч. й церковної спільноти людей), але посилає (я б сказав радше – допускає) скорботи (у т. ч. хвороби і розколи) для того, щоб люди пізнали немічність свою та смирилися, і за смирення своє прийняли Святого Духа, а з Духом Святим – усе добре, усе радісне, усе прекрасне...”

Нинішній духовний стан номінальної церкви, нажаль, залишає бажати кращого; правдиве ж об’єднання можливе лише за наявності невдаваної братньої любові. Тому штучний альянс у такий-собі правовірний «курінь», та ще й під началом якоїсь певної особи, наразі неодмінно призведе лише до диктатури церковної ієрархії, власне до створення сучасного аналогу інквізиції середньовіччя з усіма відомими наслідками. Це було б виготовленням «монстра», який пожере будь-яку демократію. Тому відповідаючи на запитання про об’єднання, скажу, що істинне єднання можливе лише Духом Святим – духом смиреномудрості і любові. Духовне об’єднання – головне. І таке духовне об’єднання, попри усі амбіції церковноначалія, неодмінно буде, і воно вже відбувається – в усіх церквах є люди, які цьому сприяють.

А буде об’єднання духовне – дасть Бог, станеться і формальне. І не у тому вигляді, як ми це сьогодні собі уявляємо, а на основі православної соборноправності. І не у відомому клубно-келійному форматі за принципом “наш – не наш”, а з представництвом усіх церков і громад, які позиціонують себе як православні. Це може мати вигляд якоїсь церковної “конфедерації” – об'єднання українських православних церков, собору єпископів та очільників православних громад тощо. Не суть важливо. Головне – це смирення і Богом заповідана соборність.

Принцип нелукавого соборного єднання висловив свого часу Блаженний Августин: у головному – єдність, у спірному – свобода, і в усьому – любов. І якщо сполучення вестиметься таким чином, то воно, безперечно, житиме.



- Яке Ваше відношення до католицької церкви та її голови Папи Римського, чи відчувається його вплив на паству в Україні?

- Певна річ, вплив є. Він – голова християнської церкви; католицька церква протягом усієї своєї історії завжди була дуже впливовою не тільки у духовному житті, а й у світському. Тим більше, що в теперішній час католицька церква нерідко представляє себе у більш вигідному світлі, аніж православна. Вона перехворіла фарисейством давно, і то бурхливо, – ми всі це знаємо з історії. Тут і вогні інквізиції, і винищення інакомислячих, і торгівля індульгенціями... Однак нині католицизм, надто дякуючи харизмі попереднього папи Івана-Павла II, став на шлях інтенсивного очищення. Православ’я ж, нажаль, тихенько “тліє”, як тліло й тоді: не було отакого бурхливого занечищення, нема й енергійного очищення. Навпаки, фарисейська розчина активно увійшла нині у православне церковне життя, і не бачать цього хіба що самі фарисеї.



- Кількість православних віруючих зменшується з кожним роком, на відміну від віруючих інших конфесій. Православ’я втрачає авторитет? Як Ви це пояснюєте?

- Ієрархічно-святенницька система, власне «тартюфи» від релігії, в усі часи намагалася підібрати православ’я під себе, обернути церкву на такий-собі хрещально-поховальний кооператив, сповнити її духом насильства та користолюбства. На жаль, частково це їй вдалося. Цим і пояснюється певне зменшення популярності православної церкви в останні роки. Власне, так мало статися, про це свідчать і біблійні пророцтва на останні часи. Я виклав свої думки на цю тему в одній з останніх моїх статей: «Церква – це не хрещено-поховальний кооператив» (див. розділ “Статті” сайту Біблійної школи духовного вдосконалення протоієрея Олега Ведмеденка, www.vedmedenko.org). Церковно-бюрократична система пильнує монополізувати православну віру, фактично ж – обертає її на ортодоксальну секту. Вона викриває себе мінімум по чотирьом основним позиціям, усім очевидним:

Не криючись, торгує Божою благодаттю, встановлюючи у храмах тверді ціни за молитви (йдеться про молитовні записки за здоров’я та упокій); визначає певні тарифи навіть на святі таїнства та церковні обряди (хрещення, поховання, вінчання тощо), що прямо суперечить Христовій заповіді: “Ви дармо дістали – дармо й давайте”.

В'язне у марнославстві та низькопоклонстві, спонукаючи вірних цілувати руки єпископам і священикам, чого Христос аж ніяк не навчав, але настановляв: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі їх тиснуть. Не так буде між вами, але хто великим із вас хоче бути, хай буде слугою він вам. А хто з вас бути першим бажає, хай буде він вам за раба. Так само й Син Людський [Христос] прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох!”

Погрузла у міжконфесійних та внутрішньоцерковних чварах, що являється результатом гордощів, нелюбовності, заздрості та лицемірства зфарисейщеної частини церковної ієрархії, забувши слова Ісуса: “По тому пізнають усі, що ви учні Мої, як будете мати любов між собою...” (Євангеліє від Іоанна).

Перетворює обряди на обрядовірство, а догмати віри – на догматизм, гадаючи самими церемоніями вести людей до Божого царства.

Цих чотирьох позицій цілком достатньо, аби відвернути людей від православ’я, насамперед молодь. Тому маємо наразі сплеск популярності протестантизму (передусім харизматичного протестантизму), різноманітних, надто східних, духовних практик. Адептів у них приваблює пошук чистоти взаємин та спроба досягти виразного містичного досвіду. І це прикро, адже саме християнська містика завжди була сіллю православної церкви, яка від початку малася високодуховною, чистою та сильною. Згадаймо лишень, що найбільше святих прославилося якраз у східній церкві. І нинішня спроба перетворити православ’я на секту ортодоксів лише відштовхує освічених людей.

І ще одне. Можливо я й утрирую, але досить розповідати людям байки про Бога, Який, нібито буквально сидячи на хмарі дощовій, прийде судити світ; про ангелів, що змахуючи крильми, як чайки ширяють над землею; про буквальні ланцюги, якими буде скутий сатана на тисячу років; про Адама, що його зліпив Господь, замісивши глину в кориті; про розжарені сковорідки, на яких підстрибують грішники і т. д., і т. ін. Час уже розглядати світоглядно-релігійні питання через призму сучасного наукового знання, для початку хоча б визнавши еволюційний шлях розвитку матерії як засіб творення.



- Отче Олеже, що б Ви порадили нашим читачам у такий складний час – час розбрату та

роз’єднання? Що робити простим людям?


- Просто жити. Жити праведно. Іти шляхом очищення, вдосконалення та свободи. Вчитися любити та смирятись. Старатися приймати ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи. З миром. І хай допоможе вам в цьому Бог.

www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: