Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 172: ЦЕЙ РІД НЕ ВИХОДИТЬ ІНАКШЕ...


В неділю четверту Великого посту проповідується в храмах Євангеліє від Марка (9-й розділ, з 17 по 31 вірші). Про історію зцілення біснуватого отрока розповідають нам іще два євангелісти-синоптики (“синоптики” – від грецького “синопсис”, збіг), Матвій та Лука (див. Євангеліє від Матвія, 17 розділ, 14–18 вірші, та від Луки, 9.38–42). Безумовно, кожне слово цієї євангельської оповіді наповнене глибоким морально-етичним та духовно-символічним змістом. Але сьогодні ми торкнемось лише деяких її аспектів, по ходу цитування розкриваючи окремі моменти історії про уздоровлення сновиди. Отож, відкриймо Біблію...

“І Йому [Христу] відповів один із натовпу (батько біснуватого сина): «Учителю, привів я до Тебе ось сина свого, що духа німого він має.

(В біблійній мові чоловіча стать символізує собою віру, розуміння. Тут “батько” – віра, розуміння людини, віруюча людина взагалі, адже мова йде про ізраїльтянина, а Ізраїль появляє собою саме народ віри. “Син” – ніщо інше, як плід цієї віри, духовність людини. Як бачимо, батько цей, хоча і є віруючим, але не вірним, оскільки плід віри його, духовність його, син його – біснуватий, власне “духовність бездуховності”. Людина знаходиться ніби у темряві зовнішній – духовно мучиться, духовно страждає.

Слово “біснування” походить від слова “біс”. А етимологія слова “біс” подвійна. По-перше, “біс” – від прадавнього “бєс”, що означає “відсутність”, і в українську мову увійшло у вигляді префікса “без”: бездуховність, безсовісність, безпринципність, беззаконня. Оця-то бездуховність і є плідним ґрунтом для розвитку в серці людини звіриних помислів та бажань, лихої пожадливості та зажерливості, що суть – ідолослуження. Не випадково друге значення слова “біс” – звірина, від латинського “бестія”.

“Дух німий” – то німота бездуховності. Адже що лежить на серці – про те говорять і уста. І якщо в серці німота, порожнеча, духовна пустеля, – то й уста, відповідно, німі. Німі від незнання слова Божого, через відсутність праведності, миру і радості в Дусі Святім, – одна лише мука духовна: плач та скрегіт зубів.)

А як він де схопить його, то об землю кидає ним (“земля” – тут дольнє, плотське: страждання, породжені плазуванням у поросі ницих пристрастей, залежністю від лихих бажань), і він піну пускає й зубами скрегоче та сохне (“пускає піну” – результат збурення, кипіння пристрастей, оскаженіння; “скрегоче зубами” – прояв злості, лютої ненависті; “сохне” – нищиться, мертвіє, губить себе). Я казав Твоїм учням, щоб прогнали його (біса) , – та вони не змогли».

А Він [Христос] у відповідь каже: «О роде невірний, – доки буду Я з вами? Доки вас Я терпітиму? Приведіть до Мене його!»
(тут: приведіть до Христа, до слова Божого, до духа Христового, до віри смиренної, яка чинна любов’ю, що вона “від слухання...”).

І до Нього того привели. І як тільки побачив Його, то дух зараз затряс ним. А той, повалившись на землю, став качатися та заливатися піною... (Перед очищенням біси пристрастей, лихих звичок, пожадливостей плоті з подвійною силою мучать людину. На кожному кроці чатують спокуси диявольські, бо “має він лютість велику, знаючи, що короткий час має”. І тим, хто став на шлях очищення – шлях нового життя в Бозі, шлях воскресіння, шлях підняття з пороху земного, – треба знати це, і бути готовим).

І Він [Христос] запитав його батька: «Як давно йому сталося це?» Той сказав: «Із дитинства (Див. Псалом 50-й: “Ось-бо в беззаконні зачатий я, і в гріхах породила мене мати моя”. У даному випадку “мати” – символ негативний, означає старе, гріховне життя). І почасту кидав він ним і в огонь, і до води, щоб його погубити. (Тут “вогонь” – це пекельне полум’я спокус, страждань, страху, сорому, хвороб, а “вода” – рятівна купіль покаяння. Як часто люди потрапляють в це замкнене, безпутне коло. Коли смакуємо плодами забороненого древа, то забуваємо про Господа. А коли заболить, коли біда вже, коли тривога – тоді й до Бога. Та потім знов забуваємо про прощення давніших гріхів – і наново у пекло прокляття гріха...) Але коли можеш що ти, то змилуйсь над нами, і нам поможи!» Ісус же йому відказав: «Що до того твого “коли можеш”, – то тому, хто вірує, все можливе!» (Вірою спасетесь – навчає Господь. Вірою, що має плоди милосердя та богопізнання. Зусиллями береться царство духовного неба).

Зараз батько хлоп’яти зі слізьми закричав і сказав: «Вірую, Господи, – поможи недовірству моєму!» А Ісус, як побачив, що натовп збігається, то нечистому духові заказав і сказав йому: «Душе німий і глухий (глухий до слова істини, до благодаті), тобі Я наказую: вийди з нього і більше у нього не входь! І, закричавши та міцно затрясши, той вийшов. І він став, немов мертвий, – аж багато-хто стали казати, що помер він... А Ісус взяв за руку його (“руки” – діла: підтримав) та й підвів його, і той устав.

Коли ж Він додому прийшов, то учні питали Його самотою: «Чому ми не могли його вигнати?» А Він їм сказав: Цей рід не виходить інакше, як тільки від молитви та посту
(молитва – постійний зв’язок з Богом; піст – стримування, зупинка на шляху занечищення, коли людина твердо каже гріху “ні”, і стоїть в цьому до кінця)...”


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: