Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 18: Я – Людина!


Запитання читача:
Вчені-матеріалісти стверджують, що людина походить від мавпи; церква – що від Бога. Де істина?

Відповідь:
Насправді питання походження людини у тому вигляді, як воно дискутується сьогодні, є певною мірою надуманим. Правдива наука ніколи не суперечила релігії, а правдива релігія – науці. Протиріччя зазвичай виникають в результаті необізнаності сторін. Як і сказано: “Погине народ Мій за те, що не має знання” (Книга пророка Осії, 4 розділ, 6 вірш); “І пізнаєте правду, і правда вас вільними зробить (у тому числі й від безглуздих сперечань. – Авт. )” (Євангеліє від Івана, 8.32).

У першій книзі Біблії, “Буття”, про створення людини читаємо: “І сказав Бог: «Створімо людину за образом Нашим, за подобою Нашою… І Бог на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив, як чоловіка та жінку створив їх” (Буття, 1.26-27).

У чому полягає образ Божий в людині? Чи про тіло тут мова? А як же тоді відзнаки статі? Хіба Бог – плотський? Звісно ж, ні! Бог є Дух (Від Івана, 4.24), і образ Божий в людині не тілесний, а саме духовний.

Бог є Дух – і людина, за образом Божим, є дух. Бог Триєдиний: Отець, Син, Дух Святий, – і Людина, за образом Божим, є триєдиною. Людина це дух, який має душу (розум, волю, емоції), і живе в тілі. І поки існує вона в світі фізичному, то й тіло має фізичне. А коли помирає, – переходить в іншу, духовну фазу існування, – то й воскресає у світі невидимому в тілі духовному, яке, за словом святителя Феофана, є тонкою оболонкою душі: тонким, або ж ефірним тілом.

Святий Макарій Великий у своїх Настановах зазначає: “Як небо й землю створив Бог для життя людині, так тіло й душу людські створив Він на помешкання Собі, щоб вселятися й упокоюватися в тілі її ніби в домі Своїм, маючи за прекрасну наречену кохану душу, сотворену на образ Його”.

Саме душа, а не тіло людини, створена на образ Божий. Тіло ж – це лише “земний мешкальний намет”, оселя душі, яку вона мусить залишити як порох земний, за словом апостольським: “Бо вважаю я за справедливе, доки я в цій оселі, спонукувати вас нагадуванням, знаючи, що я незабаром повинен покинути оселю свою (церковнослов’янською – “храмину”. – Авт. ), як і Господь наш Ісус Христос об’явив був мені” (Друге послання апостола Петра, 1.13-14).

Як же творив Бог людину? В Писанні сказано: “І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею” (Буття, 2.7).

Прихильники тлумачення Святого Письма по-букві уявляють це собі так, що мало не в кориті замісив Господь глину, і Своїми руками (фізичними?!) зліпив її, а потім і вдихнув у ніздрі їй дихання життя (фізичними губами з фізичних же легень?!). Воістину, в дії пророцтво апостольське: “Настане-бо час, коли здорової науки не будуть триматись, але за своїми пожадливостями виберуть собі вчителів, щоб вони їхні вуха влещували. Вони слух свій від правди відвернуть, та до байок нахиляться” (Друге послання апостола Павла до Тимофія, 4.3-4)…

То як же насправді відбувався цей величний процес творення Людини – першої цивілізації людей, зображених в Біблії під образами Адама і Єви? Безумовно ж, у відповідності з Божественним порядком, згідно з законом Божого розвитку, – законом еволюції!

Закони природи, у тому числі й закон розвитку усього сущого від простого до складного, закон еволюції (ах, як ми боїмося цього слова!), – ніщо інше, як приватний випадок закону Божого. Закон світобудови встановлений Творцем, і полягає він у постійному вдосконаленні творива: у розвитку речовини від неорганічної (точніше, неживої) – через органічну (живу) – до вищої форми існування матерії – людини розумної, і аж до найвищої її форми – світу невидимого, ангельського, власне матерії, творіння духовного, обоженого…

“І сказав Бог: «Хай вода вироїть дрібні істоти, душу живу, і птаство, що літає над землею під небесною твердю». І створив Бог риби великі, і всяку душу живу плазуючу, що її вода вироїла за їх родом, і всяку пташину крилату за родом її. І поблагословив їх Бог, кажучи: «Плодіться й розмножуйтеся, і наповнюйте воду в морях, а птаство хай розмножується на землі!» І був вечір, і був ранок (тут – початок і кінець нового “дня”, чергового етапу творення. – Авт. )…

І сказав Бог: «Хай видасть земля живу душу за родом її, худобу й плазуюче, і земну звірину за родом її». І сталося так…” (Буття, 1.20-25).

І сказав Бог (задум) – і земля видала (втілення) – і створив Бог (твердження)…

“Земля” – тут Богом дана природа. І тіло, і душу людські Бог творив саме таким чином, із “пороху земного”, – шляхом еволюції, у повній відповідності з законом Своїм, законом світобудови. А “дихання життя”, що його вдихнув Він в ніздрі людини, – це благодать Божа, Дух Святий, Якого сподобились перші люди на вищому щаблі свого духовного розвитку. І момент “вдихання” цього – є моментом народження згори та хрещення Духом Святим.

Святий старець, преподобний Серафим Саровський так ясує з цього приводу: “Ми, в теперішньому часі, через нашу майже всезагальну холодність до святої віри в Господа нашого Ісуса Христа, та через неуважність нашу до діянь щодо нас Його божественного промислу до того дійшли, що, можна сказати, майже зовсім відійшли від дійсно християнського життя… Надто вже ми зробилися неуважними до нашого спасіння, від чого й виходить, що ми і багато слів Священного Писання сприймаємо не в тому розумінні, як би належало…

Ось, наприклад, багато-хто тлумачить, що коли в Біблії говориться: «І створив Господь Бог людину з пороху земного, і дихання життя вдихнув у ніздрі її, і стала людина душею живою», – що нібито це означало, що в Адамі до цього не було душі й духа людського, а було буцімто лише тіло одне, створене з пороху земного…

Невірне це тлумачення, бо Господь Бог створив Адама з пороху земного в тому складі, як святий апостол Павло стверджує: «…а непорушний дух ваш, і душа, і тіло хай непорочно збережені будуть…» (Перше до солунян, 5.23) І усі ці частини нашого єства (дух, душа і тіло. – Авт. ) створені були з пороху земного (з природних хімічних елементів землі, природним же шляхом розвитку, еволюції. – Авт. ), і Адам не мертвим був сотворений, але діючою тваринною істотою (неандерталець – кроманьйонець – гомо сапієнс. – Авт. ), подібно до інших живучих на землі одушевлених Божих створінь.

Але ось в чому сила: що якби Господь Бог не вдихнув потім в лице його дихання життя, тобто благодаті Господа Бога Духа Святого, що від Отця походить, і в Сині перебуває, і ради Сина в світ посилається, то Адам (перші люди. – Авт. ) , як би не був він досконало створений у порівнянні з іншими створіннями, будучи вінцем творіння на землі, усе-таки залишився б немаючим всередині (в серці своєму. – Авт. ) Духа Святого, що підносить його (людину народжену згори, одухотворену, осяяну божественним світлом благодаті. – Авт. ) в богоподібне достоїнство (на висоту бачення слави Господньої, відчуття у серці своєму присутності Божої, на вершину молитовного споглядання – вершину богоєднання. – Авт. ), і був би подібним усім іншим створінням, які хоча й мають тіло, і душу, і дух, що належать кожному за родом їх (у тому числі й роду “homo sapiens” – “людини розумної”. – Авт. ), але Духа Святого всередині себе немаючим…”

Спостерігаючи розвиток багатоклітинних організмів і людини з заплідненого яйця, можна побачити багато спільних рис. Найбільшу схожість між зародками в процесі їхнього розвитку бачимо у хребетних тварин та людини. Розглядаючи цей розвиток неважко помітити, що у зародків риб, птахів, земноводних, приматів і людини на певній стадії розвитку є зяброві щілини. Для всіх зародків характерні довгі хвости, схожі на хвіст плазунів, які потім зникають у зародка людини та деяких інших ссавців. На пізнішій стадії велика схожість зберігається тільки між зародками ссавців, особливо мавпи і людини. На п’ятому місяці розвитку тіло плоду людини вкрите пушковим волоссям, яке потім зникає, хоча куприк, як рудимент хвоста, залишається й після народження…

То що, хіба заважає новонародженому немовляті називатися людиною, створеною на образ Божий, те, що в процесі ембріонального розвитку воно пройшло тваринні стадії: мало зябра, хвіст тощо? Чи кажемо ми через це, що дитина – від риби? Ні. А тепер дещо змінимо запитання: то чи заважає людству називатися Людиною, створеною на образ Божий те, що протягом свого розвитку в утробі матері-природи воно пройшло стадії розвитку від клітини, через мавпу, до людини розумної? І відповідь тут така сама: безумовно, ні!

А тепер повернімося до нашого питання. То від Бога людина, чи від мавпи? Від Бога! Людина створена Богом. Еволюція ж – усього лише спосіб, метод цього творення. І чи вправі ми, недостойні, вказувати Творцю як саме Йому творити? І чи можемо заборонити Йому творити саме так?..

Сказав пророк: “Горе тому, хто з Творцем своїм свариться, черепок із земних черепків! Чи глина повість гончареві своєму: «Що робиш!»; а діло його: «Ти без рук!»” (Книга пророка Ісаї, 45.9).

Ось тільки б не забувати нам щогодини відтинати в собі отой внутрішній “хвіст”: хвіст закону плоті, що суперечить закону нашого ума. Не забувати панувати духом над тілом, розумом над звірячими інстинктами нашими; керуватися законом Божої любові, щоб мати право сміливо проголошувати: я – Людина, що її створив Господь на образ Свій…



www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: