Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 19: Ікона. Ідолослуження чи богопоклоніння?


Запитання читача:
Моя знайома прийняла протестантську віру. І перше, що вона зробила, – повиносила ікони з кімнати на горище, аргументуючи це тим що, мовляв, іконошанування є однією з форм ідолослуження. Чи дійсно це так?

Відповідь:
Наші брати-протестанти дійсно відкидають іконошанування, вважаючи його ідолослуженням. Аргументують вони це тим, що згідно з другою заповіддю закону Божого кумири (зображення божеств, ідоли) заборонені Богом (див. Вихід, 20 розділ, 4–5 вірші), а отже, заборонені й ікони; що Бога не можна уподібнити золотому чи іншому якому матеріальному зображенню (див. Дії святих апостолів, 17.24–31); що апостоли забороняли замінювати “славу нетлінного Бога на подобу образу тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів” (див. Послання апостола Павла до Римлян, 1.21–23); що “ніхто Бога ніколи не бачив” (див. Євангеліє від Івана, 1.18), а отже, і зобразити Його немає жодної можності і т. ін. Такі запитання сьогодні є непоодинокими, що свідчить про активізацію останнім часом протестантського руху в Україні (і не тільки), а також про недостатність релігійного просвічення зі сторони православного духовенства. Що ж, давайте висвітлимо цю актуальну нині тему не упередженим і правдивим світлом слова Божого, і хай допоможе нам в цьому Господь...

Відкриймо Біблію, книгу “Вихід”, 20-й розділ, і прочитаймо з 4-го вірша:

“Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що в воді під землею (у воді нижче землі).

Не вклоняйся їм і не служи їм, бо Я – Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто ненавидить Мене...”

Це і є друга Заповідь. І досліджуючи її, необхідно пам’ятати, що Господь “на Свій образ людину створив, на образ Божий її Він створив” (див. Буття, 1.27). А однією з ознак образу Божого в людині є розум. Якщо бездумно підходити до тлумачення Святого Письма, і другої Заповіді зокрема, то не уникнути нам помилок, бо виникає велика небезпека того, що із брудною водою вихлюпнемо ми й дитину. Адже сказано в книзі Левит: “Розрізнюй між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим”. Бо причастившись цього вина вчення Божого нерозважливо, можемо дійти до того, що й взагалі заборонимо усілякі зображення живих істот (“Не роби собі різьби і всякої подоби...”), як це, до речі, сталося у мусульман. Або ж почнемо плутати зображення язичеських божків з символічним змалюванням Єдиного, Істинного Бога, як це маємо в протестантизмі.

Хіба може Господь-Законодавець, даючи народу Своєму Закон, одразу же і відміняти його? Безумовно ж, ні! Але у цій же книзі, “Вихід”, Бог дає пряму вказівку зробити в скинії заповіту зображення херувимів як у вигляді золотих статуй (на вічку ковчега), так і вишитих образів – власне ікон, на завісі та покривалах скинії (“ікона” – грецькою образ):

“І зробиш віко (кришку) зо щирого золота, – два лікті й пів довжина його, і лікоть і пів ширина його. І зробиш два золоті херувими (“херувим” – означає відання, ангел розуміння істини), – роботою кутою зробиш їх з обох кінців віка. І зроби одного херувима з кінця звідси, а одного херувима з кінця звідти... І будуть ті херувими простягати крила догори, і затінювати своїми крильми над віком, а їхні обличчя – одне до одного; до віка будуть обличчя тих херувимів... ”;

“А скинію зробиш із десяти покривал із суканого вісону, і блакиті, і пурпуру та з червені. Херувими – мистецькою роботою зробиш ти їх... ”;

“І зробиш завісу з блакиті, і пурпуру, і червені та з суканого вісону. Мистецькою роботою зробити її, з херувимами” (див. Вихід, 25.17–21; 26.1; 26.31).


Як бачимо, були священні зображення в скинії свідоцтва – пересувному старозавітному храмі. Були вони і в постійному Соломоновому храмі (див. Третю книгу Царств (Першу книгу Царів), 6.23–29). Таким чином стає зрозумілим, що заборона зображати і поклонятися усіляким подобам стосується неправдивих зображень, що по суті були ідолами, а не істинних, які зображали мовою мистецтва, мовою символів духовні образи, що їх показав Господь Мойсею, піднявши його на висоти божественного осяяння: “І дивись, і зроби за тим зразком, що тобі показувано на горі” (Вихід, 25.40). Таким чином, усі цитати, що їх використовують іконоборці на підтвердження своєї позиції, стосуються саме неправдивих зображень – предметів поганського ідолопоклоніння (див. Вихід, 32.4 – золоте теля; Левит, 18.21 – Молох; Числа, 25.3 – пеорський Ваал; Суддів, 2.13 – Ваал та Астарта; Третя Царств (Перша Царів) 18.21–29; Перше до Коринфян, 8.4–6; Єремії, 10 тощо).

Іконошанування є зовнішнім видом богопоклоніння, і належить до обрядів православної церкви. “Обряд” церковнослов’янською мовою – одяг. Обрядитися – значить одягнутися. І коли представники однієї конфесії виступають проти обрядів іншої – це нагадує ситуацію, коли одна людина неприязно ставиться до іншої тільки через те, що та одягнута не так, як вона.

Сказав Господь: “Чи ж не більше від одягу – тіло?” Чи ж не більше від обряду – тіло Христове: церква, громада, люди, які є членами цієї громади? А від тіла – душа? Власне дух смирення й любові, який має панувати в общинах народу Божого? Ікона не підмінює собою Творця, – вона, за влучним виразом митрополита Макарія, є лише “видимим образом невидимого Бога”.

Безумовно, можна помолитися і перед голою стіною, і Господь почує молитву. Але почує лише тоді, коли, за словом святителя Феофана Затворника, “серце зігрілось, і тепло до Бога взиває”. А цього стану, безперечно, легше досягти, коли перед очима не тріщини на штукатурці, а зображення якоїсь євангельської події, дорогих серцю кожного християнина образів Господа нашого Ісуса Христа, символічні зображення Бога-Отця, Святого Духа, біблійних персонажів. До речі, храми перших християн (починаючи з катакомб) мали багато таких зображень. Тож ми молимося не іконі, а Богові, у тому числі й перед іконами.

Ікона – це Біблія, мальована фарбами. Зображення на іконах точно відповідають образам, змальованим у Святому Письмі. І як Святе Письмо, по суті своїй, є глибоко символічним, так і ікона подає біблійну символіку, але не буквами на папері, а мовою фарб. Ікона – це одна з форм благовістя та богослов’я. Бог-Отець зображається на ній як “Ветхий днями”; Дух Святий – у вигляді голуба; безплотні службові духи, ангели – як прекрасні юнаки з крилами, що символізують швидкість виконання волі Божої. І як під час читання уривків з Святого Письма ми надихаємося словом Божим, так і під час молитви перед іконою душа віруючої людини приходить до стану піднесення, дух її возноситься до висот молитовного єднання з Божеством.

Отже, ікона – це ніщо інше, як засіб для підняття молитовного стану християнина (а не фотографічне зображення небожителів і, тим більше, аж ніяк не ідол). Бо й чудотворними називаються ікони не тому, що вони самі по собі творять чудеса (дерево, скло й фарба творити чудес не можуть), а тому, що під час молитви перед цією іконою, завдяки високомистецькому зображенню, що його створив богонатхненний іконописець, і яке підняло дух, піднесло віру молільника, – по вірі його Господь явив чудо зцілення або яке інше...

Нарешті, щодо підміни слави нетлінного Бога. Істинна Церква ніколи не робила такої підміни. Як портрет царський не відміняє царя, так і святе зображення не відміняє Христа-Бога, Якого і нагадує нам свята ікона.

Отож, стисло дамо відповідь на запитання: для чого православна церква використовує у своєму богопоклонінні священні зображення?

Ікони в нас, по-перше, для нагадування про Бога, про священні події, повчальне життя Господа і угодників Божих. По-друге, для викладення вчення Божого. По-третє, для збудження релігійного почуття в нас. І, нарешті, для прославлення Бога мистецтвом, як прославляємо ми Його також співом псалмів та музикою.



www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: