Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 191: АПОЛОГІЯ СЛУЖІННЯ. АНАЛІЗ ЗВИНУВАЧЕНЬ ЗІ СТОРОНИ КОНСЕРВАТИВНОЇ ЧАСТИНИ ЦЕРКОВНОЇ ІЄРАРХІЇ


Аполо́гія (від грецького – захист) – виступ або письмовий твір на захист якоїсь особи або думки, теорії.



“Я стовпотворіння помножувати собою не хочу – досить і вас, стовпів неотесаних, у храмі Божому...

Ризо, ризо! Як небагатьох ти опреподобила! Як багатьох зробила нечестивими, зчарувала.

Світ ловить людей різними сітями, прикриваючи їх багатствами, почестями, славою, друзями, знайомствами, протекціями, вигодами, втіхами і святинею, та найбільш нещасна – остання.

Блаженний, хто святість серця, тобто щастя своє, закрив не ризою, а волею Господньою!..”

(Григорій Сковорода)



Минуло ось уже три роки з часу мого духовного розп’яття – маю на увазі заборону служити й проповідувати в Київському патріархаті, ухвалену Священним синодом УПЦ КП 20 жовтня 2006 року. Спливло доволі часу з моменту вердикту стовпів церкви “строжайше запретить писать и рисовать”.

Біблійна школа духовного вдосконалення, мною заснована, урочисто відзначила своє 12-ліття. Незалежна православна релігійна громада “Христового Воскресіння” у Луцьку, настоятелем якої Господь благословив мені бути, відсвяткувала три роки з дня заснування. Працює і розвивається Інтернет-сайт Біблійної школи. Шириться та удосконалюється служіння в засобах масової інформації – статті, виступи на радіо, телевізійні програми. Ось уже й офіційне визнання на рівні національному – нагородження спеціальним дипломом-відзнакою Держтелерадіо України “За внесок у демократизацію українського суспільства” (Премія ім. Івана Франка у галузі інформаційної діяльності за 2009 рік).

Життя і служіння продовжуються, та не змовкають просьби вірних висвітлити ту давню подію. І висвітлити не з позиції її розвитку (бо це, хоч і стисло, уже було мною зроблено – див. статтю “Я БУВ, Є І ЗАЛИШАЮСЯ ПРАВОСЛАВНИМ...” в розділі “СТАТТІ ТА ПРОПОВІДІ” мого сайту /www.vedmedenko.org/, також інформацію у розділі “ЗАСНОВНИК”), але вияснити саме з богословської точки зору.

Адже звинувачення у “неправославності вчення” – це серйозний закид, і повинен би мати під собою серйозне підґрунтя. Тоді чому все вирішувалося закулісно?

Чому не була надана обіцяна організаторами гоніння (єпископом Черкаським і Чигиринським Іоаном та єпископом Тернопільським і Бучацьким Нестором) можливість розв'язати богословський конфлікт у присутності патріарха Філарета?

Чому мене не ознайомили з аналізом звинувачень (офіційно – й донині!)?

Чому не викликали на Синод, чи принаймні на богословську комісію, й не зажадали прямих пояснень? Адже навіть старозавітні фарисеї й первосвященики не побоялися викликати “сина теслі” на свій Синедріон. “Хіба судить Закон наш людину, як перше її не вислухає, і не дізнається, що вона робить?” (Iван.7:51)

Чому на Синоді було заслухано рецензію на мої книги “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” лише викладача богослів’я, протоієрея Олександра Антонюка, і не були взяті до уваги дві схвальні рецензії на ці ж книги знаного не лише в Україні, а й за її межами доктора богословських наук, професора Київської духовної академії УПЦ КП (!), академіка Академії наук вищої школи України Дмитра Степовика (хоч я й передав їх через єпископа Михаїла)?

Чому взагалі треба було скликати цілий Синод, аж вісім архієреїв на чолі з патріархом, коли питання заборони диякона цілком у компетенції місцевого єпископа?

Зрештою, чому навіть до сьогодні я не отримав на руки офіційну ухвалу про свою заборону?

Питання, питання...

Що ж, з огляду на обіцяне, доведеться, хай і коротко, повернутись до даної теми. Тож пропоную увазі читача рапорт і аналіз звинувачень на мою адресу зі сторони консервативної частини церковної ієрархії з моїми коментарями:





““Його Святості Філарету,

Святійшому Патріарху

Київському і всієї Руси-України



Рапорт



Доводжу до Вашого відому [інформацію] про ситуацію з поширенням неправославних поглядів та доктрин серед молоді на Всеукраїнському Православному таборі під Пляшевою.

Перебуваючи на цьому таборі разом з єпископом Тернопільським і Бучацьким Нестором і проводячи пастирську роботу та читаючи лекції для молоді – учасників табору ми зіткнулися з тим, що через окремих осіб, можливо прихильників учення отця Олега Ведмеденка, який служить у Луцькому кафедральному Соборі, поширюється його література та газети з його статтями.

Вважаючи за обов’язок поставити Вас до відома про це, прошу ознайомитися з деякими видержками з цих книг (маються на увазі мої книги “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” – примітка Олега Ведмеденка; тут і далі курсивом – мої примітки. – О.В. ) та [з] статті газети, які поміщені в додатку, а також додаю самі ці книги та газету.



З любов’ю у Христі,

єпископ Черкаський і Чигиринський Іоан,

єпископ Тернопільський і Бучацький Нестор.



Додаток:



АНАЛІЗ УЧЕННЯ ТА КОСМОГОНІЧНИХ ДУМОК ОТЦЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА




1. - Вважає себе чоловіком, який був подібно до апостола Павла вознесений до третього неба (книга «СМАК БЛАГОДАТІ», стор. 7-9):

«Я знаю цей божественний СМАК, бо вкусив сього меду духовного. І, повірте мені, брати мої, – говорю це не як той, хто бажав би “загнати у кут”, а чи довести свою “компетентність”. Свідкую – правдиво – як той, хто бачив! За словом старця Силуана, який так само сподобився узріти явлення Господнє:

“Душа моя пізнала Тебе, Господи, і я пишу милості Твої народу Твоєму.

Дух Святий навчив мене, і тому я пишу про Бога без зусиль, бо Він спонукує мене писати...”

І не тому дав мені Господь цей досвід, що я був досконалий, або достойний його. Ні, але дав, воістину, як негідному! Бо знав Він немічність мою... Знав, що не встояти мені в сповіданні Правди. Що продав би я Його, поза всяким сумнівом, за “шматок ковбаси” – за спокій, ситість, та за комфорт...

Але Бог піднімає немудрих, щоб засоромити “мудрих світу цього”; підводить слабких, щоб засоромити сильних. Підносить убогих духом, щоб засоромити затвердлих; скидає великих, щоби звелися малі...

І після того, що відкрив мені Господь, – я вже просто не можу зректися Його! Бо Духом Святим пізнав, що то є Божа любов, і як сильно Бог любить нас! Бо “полонений явленою мені Благодаттю”... І тому не гордістю керуючись, але дійсно як самовидець – свідкую разом із апостолом:

Знаю чоловіка в Христі, що він 16 січня 1996 року (“чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог”) – був узятий до третього Неба, і хрещений Духом Святим!

І чоловіка я знаю такого (тільки не знаю чи в тілі, чи без тіла: Бог знає), що він до Раю був взятий, і чув там слова невимовні, “що не можна людині їх висловити”...

Отаким похвалюся; собою ж хвалитись не буду, хіба тільки немощами своїми.

Бог є Любов – і гніву немає у Ньому, повірте мені!

Бо бачив Його, це усе проникаюче Світло Несказанне, скільки можна було мені бачити...

І пам’ятаю, що плакав і сміявся від невимовної, найсвятішої світлої радості...

І увесь Світ, вся Вселенна, увесь Космос був у мені, а я в ньому...

І знав я відтак все, що було, і що буде – вся мудрість, все знання мені відкриті були...

І не існувало для мене жодного ворога на землі, ні на небі – тільки Любов всеосяжна...

І жаль був, і добрість до людства, та до створіння всього...

І спізнав я, що й смерті нема, але вічне життя...

І хотілося вмерти в ту мить, щоб назавжди з’єднатись з Творцем...

І несила була повертатись назад...

Та не міг, недостойний, витримати більше як півгодини цього захвату, цього раювання, цього причастя вічного Буття...»




(Чому «вважаю»? Це мій реальний містичний досвід, досвід богоспоглядання. – О.В.)



- заперечує духовність таїнства Хрещення, оскільки вчить про своє якесь інше духовне хрещення на третьому небі (та сама цитата).



(НЕПРАВДА, не заперечую я духовність таїнства Хрещення, натомість у багатьох своїх працях, у т.ч. й в означених книгах, підкреслюю цю саму духовність – див. розділи “БАПТИСМА”, “БУЛА Б ВІРА…”, “ПОВНЕ ЗАНУРЕННЯ”, “КАНОН” першої книги цієї серії – “ІЩЕ НІЧ...”, також “ОДНЕ ХРЕЩЕННЯ” другої книги – “СМАК БЛАГОДАТІ”.

Що ж стосується духовного хрещення, то знову НЕПРАВДА, не про “своє якесь інше”, а про Боже свідкую, про повне занурення в благодать Всесвятого Духа – див. розділ “ХРЕЩЕННЯ ДУХОМ” книги “СМАК БЛАГОДАТІ”. – О.В.)




2. Заперечує реальність вічних мук, алегорично тлумачить дим від мук грішників як згадування про вогонь. Вічний вогонь тлумачить як символ остаточного, навіки викорінення скверни (стор. 11 книги „Смак Благодаті”):

«Сказано, що “А дим (не вогонь!) їхніх мук підійматиметься вічні віки” (Об’явлення, 14 розділ, 11 вірш)...

Що таке дим? Це спомин про вогонь. Коли згоряє будинок – дим згарища іще довго нагадує про трагедію. “Дим” геєнського згарища і повинен бути вічним, як пам’ять та попередження тим, хто буде царювати з Христом, щоб більше не повторилася драма гріхопадіння. Дим Освенціму, Бухенвальду й донині, як сірка пече очі, і викликає сльози у всього людства…

Тепер стосовно вічності пекла. У тому ж вірші читаємо: “І не мають спокою день і ніч усі ті, хто вклоняється звірині та образу її…” Чи вічний звір? Чи вічний сам змій? Чи вічний лжепророк і ті, хто з ним? На це питання відповідь – ні! (Кажу це в контексті нашого світу, нашої землі). Бо сказано:

“А диявол (вселенський дух злоби), що зводив їх, був укинений в озеро огняне та сірчане, де звірина (людська система насильства, яка взяла силу і владу у змія) і пророк неправдивий (проповідники насилля у всіх, в тому числі й прихованих його формах). І мучені будуть вони день і ніч (в геєнському вогні страждань, що породжені духом насильства й користолюбства, який вже сьогодні шалено палає на землі) на вічні віки” (Об. 20.10).

Чи дійсно вічним буде цей “вогонь”? Чи не настане кінець “віку цьому”, як прийшов кінець Содому й Гоморрі? Адже ж сказано, що ці міста “понесли кару вічного огню, і поставлені в приклад...” (приклад вічних мук! – див. Юди 7). Та чи горить там зараз вогонь? Ні, не горить! Вічний вогонь – це символ остаточного, навіки викорінення скверни. В Апокаліпсисі читаємо не про безкрайнє море вогню та сірки, але про озеро! А озеро має береги, а значить рано чи пізно й вигорить дотла! Один дим і зостанеться…»




(Точно так. Пекельні муки дійсно реальні, але не вічні – кажу про окремо взяту людину, планету, світ. Детальніше – див. розділи “ПЕКЕЛЬНІ МУКИ – ВІЧНІ?” та “ЩЕ РАЗ ПРО «ВІЧНІСТЬ» ПЕКЕЛЬНИХ МУК” моєї книги “СМАК БЛАГОДАТІ”.

Певна річ, що таке бачення, як і ряд інших одкровень, які ґрунтуються насамперед на Святому Письмі, моїх особистих духовних відкриттях та сучасному науковому знанні, може розглядатися як приватна богословська думка і потребує вивчення та обговорення, однак воно аж ніяк не може трактуватися як якесь єретичне, бо не порушує змісту догматів, викладених ні у Символі православної віри, ні у рішеннях Вселенських та Помісних соборів, ні у віросповіданнях святих Отців і вчителів Церкви.

ДОВІДКА: Догмати
– від грецького “догма”, “догматос”: думка, вчення – це віронавчальні визначення істини, обговорені та прийняті головно на Вселенських Соборах. Вони дані у відповідь на єресі для розкриття й уточнення віри Церкви. Їх небагато: про одноістотність Осіб Пресвятої Трійці та про Божество Сина; про Божество Святого Духа; про втілення Бога Слова і про Пресвяту Богородицю; про Боголюдськість Господа Ісуса Христа; про дві волі й природи в Господі Христі; про святі ікони тощо.

Догмати не визначалися для космології, антропології та для соціальної проблематики.

Згідно з догматичним богослов’ям, зміст догмату завжди незмінний, форма ж – може /а я додам – і повинна!/ змінюватися. – О.В.)




3. Вчить про еволюцію розумних істот від неживої матерії до Істоти Ангельської, чим заперечує Біблійне вчення креаціонізму, а також про обов’язковість та необхідність первородного гріха для еволюції:

Книга „Смак Благодаті”, стор. 12: «Але було б неправильно, ідучи на поводу притаманного більшій частині людства егоцентризму, стверджувати, що ми єдині у Всесвіті, і все обертається лише довкола нас!..

Як до нас, так і опісля були і будуть народжуватися усе нові й нові світи. Усе нові й нові цивілізації розумних істот знову і знову проходитимуть шляхом розвитку від неживої матерії до Істоти Розумної, і від Істоти Розумної до Істоти Духовної, власне Ангела.

І все нові й нові Адами, сягнувши висот духовного Едему, падатимуть, щоб знову, тепер уже навічно, піднятися до висот Богопізнання, висот єднання з Богом, висот обоження. Щоб піднятися в Царство Духа, що є Царством Небесним! Так призначено Творцем, і немає іншого шляху звільнитися нам від «рабства тління»…»

стор. 97: «Адам означає «земний» – тут буквально, створений із землі: з хімічних елементів землі шляхом еволюції тваринного світу планети.»

стор. 117: «Чому «первородний»? Очевидно тому, що він був звершений, по-перше, праотцями нашими, Адамом та Євою, (першими людьми, точніше першою цивілізацією людей, а іще точніше – першою цивілізацією людей віри, зображених у Біблії під образами Адама і Єви).»

стор. 83 книги „Іще ніч…”: «То чи заважає людству називатися Людиною, створеною на образ Божий те, що протягом свого розвитку в утробі матері-природи, воно пройшло стадії розвитку від клітини, через мавпу, до людини розумної? І відповідь тут така сама: безумовно, ні!»



(ДОВІДКА: Креаціонізм
– від латинського “креатіо”, “креатіоніс”: створення – напрям у біології, який вважає виникнення органічного й неорганічного світу наслідком Божого творіння, та заперечує зміну видів в їхньому історичному розвитку.

Я також вважаю виникнення органічного й неорганічного світу наслідком Божого творення. Однак не заперечую зміни видів у їхньому історичному розвитку, приймаючи еволюційний шлях розвитку речовини від неживої, через живу, до вищої форми існування матерії – матерії розумної, мислячої /гомо сапієнс/, і до найвищої її форми – матерії одухотвореної, обоженої, власне світу ангельського, як засіб творення, що його обрав Творець.

До речі, це також не порушує змісту догматів православної віри /!/, а лише подає їх через призму духовного тлумачення Біблії та сучасного наукового знання.

Уже й католики визнали вчення Чарльза Дарвіна, ми ж – і досі на рівні середньовіччя…

Що стосується питання первородного гріха, то можливість пізнавати добро через зло, тобто здійснювати гріх, порушувати духовний закон, закладена в людині від народження її як елемент її внутрішньої свободи /в тому-то й образ Божий у людині!/.

Конфлікт духа й тіла, закону ума і закону плоті в людині є дійсно обов’язковим та необхідним. Тому гріх, як порушення духовного закону, потенційно /потенційно! – див. розділ “ПЕРВОРОДНИЙ ГРІХ” книги “СМАК БЛАГОДАТІ”/ притаманний кожній людині від народження її. Це-то і є власне те, що ми називаємо первородним гріхом. – О.В.)




4. Заперечує істинність православного віровчення і взагалі святість існуючої на Землі Христової Церкви:

стр.13, 17 [Книга «СМАК БЛАГОДАТІ»]: «Духовно багатими повинні були б бути і сьогоднішні релігійні достойники, „перші із народів” сучасного релігійного світу. Але, на жаль, розсіялися „сини Всевишнього”, „сини Божі по благодаті Христовій” на 1800 великих і малих конфесій. І замість того щоб нести істинне судження Господнє – вчення смирення і любові, давати праведний суд „бідняку й сироті” (тим, що втратили зв’язок із Богом та гинуть у невірстві), - кожний з амвону своєї церкви провіщає: „Я (моя, і тільки моя конфесія, віра, лише моє розуміння) багатий, збагатів, і не потребую нічого…”

“Я сказав був: Ви – боги, і сини ви Всевишнього всі, та однак повмираєте ви (помрете духовно, перетворившись на „гроби пофарбовані”, упившись отруйним фарисейським вином гордої самозакоханості та агресивної егоцентричної нетерпимості своєї)…»


стр.11 книги „Іще ніч”: «Християнство, подібно праведному Ною, сотні років обробляло „землю”, „поле”. А поле, - читаємо в Євангелії, - це світ, це серця людські. І ніхто не наважиться заперечувати цю багатовікову й тяжку працю його! І насадило воно виноградник Божий – Церкву Христову. Але, отримавши плоди свого труда, впилось і лежить у своєму „наметі” (а точніше – в „наметах”: наметах різноманітних догматів і обрядів, канонів та хартій) п’яне і наге...»



(НЕПРАВДА.
Коли це я заперечував істинність православного віровчення, або святість існуючої на Землі Христової Церкви Залишку, яка живе у всіх церквах?..

Що ж стосується православної церкви, то навпаки, я постійно наголошую, що православ’я – це найкоротший, найсвітліший, “суворий і ясний шлях віри” – див. розділи “НЕ СИЛОЮ Й НЕ МІЦЦЮ...” та “НА ВСЕ ВОЛЯ БОЖА” з книги “ІЩЕ НІЧ...”, а також “ХРАНІТЬ ВІРУ” з книги “СМАК БЛАГОДАТІ”.

Що ж до того, що фарисейська розчина увійшла у церковне життя, і не бачать цього хіба що самі фарисеї, то це дійсно свята правда. – О.В.)




5. Заперечує буквальність Святого Писання, тлумачить його скрізь алегорично:

«Євангеліє, як і усе Святе Письмо, книга насамперед духовна, а не історична. Тож трактувати означені події необхідно у першу чергу по духу, а не по букві…

А по духу Ірод – суть символ прийшлого, чужинського фарисейства, яке взяло собі владу й панує у Божих домах і сьогодні. Вифлеєм – духовно це церква, громади народу віри, в яких заховується „хліб” слова Божого. Немовлята – тут немовлята у вірі.

І побиває фарисейство, ретроградство, релігійний консерватизм отих „немовлят” у вірі мечем насильства й користолюбства. Побиває й донині…»




(НЕПРАВДА, я розглядаю Біблію як книгу чотиривимірну, яка має чотири рівні розуміння, і не відкидаю букву там, де вона не суперечить Духові:

1. Буквальний-історичний.

2. Морально-етичний.

3. Духовно-символічний.

4. Містичний зміст.

Як видно, буквальний смисл займає в цьому списку почесне місце. Тому що складно навчитися читати, не вивчивши раніше букв алфавіту.

А ось вам іще кілька “неправославних”, щоправда їх вам уже не заборонити:

“Крізь букву проникай у внутрішнє…” (Св. Григорій Богослов)

“А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно…”;

“І Він нас зробив бути здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духа, бо буква вбиває, а дух оживляє…” (Св. апостол Павло)

“Якщо зняти тілесний покров слова – те, що залишиться, є Господь, Життя і Дух” (Св. Григорій Ниський)

“Відкинь непотрібність історії та зніми ніби деревину букви, й дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, який і споживи…” (Св. Кирило Олександрійський).

“Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав...” (Св. євангеліст Матвій). – О.В.)




6. Заперечує друге пришестя Христа у славі на хмарах у воскреслій плоті, алегорично тлумачачи відповідні слова Євангелія:

стр. 23: «А як відбуватиметься прихід Христа у славі стосовно усієї Церкви, усього світу?…

Спочатку Христос з’явиться як Слово (Слово Боже явлене по духу: чисте, вільне від покривала букви та фарисейської розчини гордині, ненависті та самозвеличення духовне вчення смирення). Далі Слово має стати плоттю. Містичною плоттю Христовою – воплотитися в тілі, в житті Церкви. А тоді ми й побачимо „славу Його, славу, як Однородженого від Отця”…

Цей процес другого приходу Христа у славі насправді уже іде, і свідченням тому є ця книга, що ви її зараз тримаєте у руках. Жниво достигло, і благословенна розчина смиренномудрості – чи подобається це книжникам та фарисеям від релігії, чи ні, - доконечно „сквасить усе тісто”, опромінить увесь світ, і побачать Ісуса навіть ті, хто подібно до „дихаючого грізьбою” Савла нині „проколюють” тіло Його войовничим списом агресії та нетерпимості.

Христос вознісся в духовну, Небесну сферу у тілі. І прийде Він так само у тілі – в тілі Церкви! Бо Він – Голова, а тіло Його – то і є Церква. Де саме прийде? В серцях людських, бо саме там криються „двері” в Царство Боже…»




(Точно так, бо Христос нікуди й не уходив: “І ото, Я перебуватиму з вами повсякденно аж до кінця віку! Амінь...” /Матв.28:20/. Питання другого приходу Христового – питання лише нашої чистоти, нашої досконалості, питання нашої спроможності Його побачити.

Бо не прийде Він на хмарах кучево-дощових, звісивши ноги у сандалях! Бо царство Його – всередині нас, і не наступить воно “примітним чином” /див. Від Луки, 17.20/. Ви ж-бо за саном мали б бути вчителями, а цього не розумієте... – О.В.)




7. Заперечує богоданність догматів віри і необхідність їх для спасіння. Вважає їх ознакою обрядовірства, які заважають богоєднанню:

стр. 26 - 27: «Пам’ятайте про жінку Лотову… – попереджає нас Христос. – Вона зупинилася на шляху виходу із Содому, і перетворилася на “стовп соляний”! Не зупиняйтеся на шляху богопізнання: не “консервуйтеся”, не перетворюйтеся на соляні колони (сіль тут – консервант, символ духовної стагнації, зупинки розвитку). Чи не бачите, що на пропозицію Петра (згадаймо гору Преображення) збудувати догматичні намети для Закону (Мойсея), Пророків (Іллі) та й Новозавітного Вчення (власне для Христа) Господь навіть не відповів?! Чи не розумієте, що для того, аби зцілити паралізовану, мертву віру нашу (уздоровлення розслабленого) необхідно розібрати “покрівлю”, зламати дах цього “намету”, відокремлюючого нас від Бога? Бо ні через “двері” (офіційним шляхом простого виконання традицій та обрядів номінальної церкви, що є суть обрядовірство), ні через “вікна” (вікна догматичного бачення, світогляд різних релігійних деномінацій, мертва буква теорії, власне догматизм) неможливо прийти до Ісуса, а значить і до спасіння (Ісус – “Ягве спасає”). Чи ж забули, що “Буква вбиває, а Дух животворить”?..»

«Не слід прив’язуватися до старих форм, боротьба за форми безплідна, смішна… Форма як зовнішність є випадковість, а випадковість минає, сама лише Істина пробуває навіки…»

«Догмати Церкви належать до питань теорії. Містичні ж моменти християнського життя – до практики віри. І значною мірою вони є плодом саме емпіричного (досвідного) пізнання. А це якраз і є тим, що Церква називає Переданням.»




(І знову НЕПРАВДА. Я не заперечую догмати – я заперечую догматизм! Не догмати та обряди, але обрядовірство і догматизм заважають богоєднанню.

Догмат віри – покажчик на шляху; догматизм же – це ідол і тупик. Саме так закінчується процитований вами розділ “АЗБУКА ВІРИ”. Дивно, що ви цього не помітили...

Що ж стосується “прив'язаності до старих форм”, то це цитата святителя церкви, “отця руського іночества”, Ігнатія Брянчанінова. Для вас наведу її повністю:

“Не слід прив’язуватися до старих форм: боротьба за форми безплідна, смішна… Форма як зовнішність є випадковість, а випадковість минає, сама лише Істина пробуває повік… Істина ж є Христос (смирення – ось духовне вчення Христове! “Навчіться від Мене…”): зодягніться в Христа, і ви виявитеся у найкращому, найдавнішому і, разом з тим, у найсучаснішому одязі”.

Що, може, скажете що й він “заперечував богоданність догматів віри” і “вважав їх ознакою обрядовірства, що заважає богоєднанню”? – О.В.)




8. Божественні нестворені енергії прирівнює до природних космічних або вселенських:

стр. 28: «І коли ми говоримо про освячення – то мова іде власне про акумулювання (накопичення у тому чи іншому предметі, у тій чи іншій речовині) високочастотної „вселенської енергії любові”...»

«m = ET - матерія є енергія, помножена на Волю Творця…»

«Молитва відкриває невидимі канали для перетікання Божественної, вселенської енергії Любові зі сфери Духу (власне з тої таємничої Сфери, яку ми звикли називати Небом – згадаймо вислів “прихилити Небо”). А точкою концентрації цієї Енергії може бути як серце людське (і це в першу чергу, бо саме це є метою будь-якої молитви: безпосередній контакт, сполучення з Творцем “у дусі та істині”), так і предмети-посередники Божественної дії: освячені предмети (хрест, чаша євхаристії, сам “намолений” храм) або речовини (святе причастя, артос, свята вода).»




(НЕПРАВДА. Я не прирівнюю нестворені енергії до природних космічних або вселенських. Коли я кажу що благодать – це вселенська божественна енергія добра, життя, любові, то маю на увазі не речовинність її, а те, що вона наповнює увесь всесвіт. Тому-то й вселенська, як і Бог наш – Вселенський Бог.

До речі, вираз “вселенська енергія любові” належить не мені, а святому архієпископу Луці (Войно-Ясенецькому), я лише користуюся цим висловом. Тож раджу “богословській комісії” для початку хоча б ознайомитися з працями цього богослова. – О.В.)




9. Антиправославна еклезіологія, яка може призвести до утворення обновленської якоїсь псевдоправославної церкви:

стр. 30-32: «Що є істинна Церква? Це зібрання праведників. Зібрання вірних, які знають Правду, і живуть за нею… Це ті „овечки Господні”, які є насправді у всіх дворах – у всіх конфесіях та релігійних деномінаціях. Це ті, хто „розжував” істину і, пізнавши її, йде цим „ясним та суворим шляхом” віри.

Де є істинна Церква? Власне я уже відповів на нього: овечки Господні є у всіх дворах! Але жоден з конкретних номінальних „дворів” не являє сьогодні собою
(єдино – О.В.) істинну церкву… Жодна із номінальних церков, чи то традиційна, чи нетрадиційна деномінація, не може мати „монопольного права” на Христа (немає Бога православного, католицького а чи протестантського), – Він “всюди є, і все наповняє”. Але всі конфесії сьогодні в масі своїй насправді відійшли від Нього…

„Тоді, як хто скаже до вас: „Ото, Христос тут”, чи „Отам” („Тільки у нас спасіння, тільки ми володіємо істиною в останній інстанції!”, - лунає нині з амвонів та подіумів релігійного Вавилону), - не йміть віри.

Бо постануть христи неправдиві, і неправдиві пророки, і будуть чинити великі ознаки та чуда (прикриваючись хрестом і Словом Божим будуть проповідувати нетерпимість та ортодоксальний шовінізм, відкинувши за непотрібністю саму суть Вчення Смирення та Любові), що звели б, коли б можна, і вибраних (тобто не лише релігійних фанатів, але й тих, хто читає й знає букву Слова Божого, хто шукає Істину. Вибрані – це ті з покликаних, які усе-таки прийшли на „весільний бенкет” і сидять біля столу премудрості Божої).

Оце Я наперед вам сказав. А коли скажуть вам: „Ось Він у пустині” (в „юдейській пустині” бездуховності омертвленого догматизмом та обрядовірством, ретроградством та консерватизмом релігійного світу) – не виходьте; „Ось Він у криївках” (в невизнаних поки іще, новоспечених, нетрадиційних общинах), - не вірте!

Бо як блискавка вибігає зо сходу, і з’являється аж до заходу (блискавка – осяяння світлом Істини, воскресіння віри, прийняття Благодаті. Від сходу до заходу – від тих, хто тільки іще приходить до віри, до тих, які вже цілий день пропрацювали у винограднику Божому, віруючих „зі стажем”), так буде і прихід Сина Людського…»




(А що, православна еклезіологія – це та, яка твердить, що овечки Христові містяться лише в православних релігійних деномінаціях, а інші християни – католики, греко-католики тощо – це вже не овечки? Чи може сьогоднішній стан номінальної церкви – це не духовна Лаодикія? “Хто має вуха, хай чує, що Дух промовляє Церквам!” /див. Об.3:14-22/ – О.В.)



Потрібно додати, що цими словами дається шлях до руйнування Православ’я ізсередини (?! – О.В.) , оскільки даються для самих православних християн ідеї, що вони повинні стати позаконфесійними (Ніколи я не проповідував вихід із своїх конфесій, навпаки – завжди цитував апостола Павла: “Хай кожен лишається в стані такому, в якому покликаний був” (1Кор.7:20) та інші вірші Святого Письма: “Бо ненавиджу розвід (з громадою), говорить Господь, Бог Ізраїлів...” (Мал.2:16), “Шануй свого батька (віру) та матір (церкву) свою...” (Вих.20:12) тощо – О.В.) і відкинути догматизм (А це вже – точно! – О.В.).

А з віруючими з інших сект (Всі інші – “секти”! Як вам це подобається? – О.В.) пропонується доктрина любові та смирення: прийняти їх такими, якими вони є. (І це – точно. – О.В.)

Це суто протестантська ідеологія в лоні Православної Церкви (НЕПРАВДА. Протестантська ідеологія – це ідеологія протесту, а не смирення. Я ж проповідую невипромінювання зла, уміння приймати ближнього свого таким, який він є – без гніву й роздратування, без страху й тривоги, без гордощів та образи. З миром, сиріч смиренно. – О.В.) , причому спрямована на руйнування Православ’я, або перетворення його на якийсь Православний харизматизм (Та православ’я завжди було харизматичним, себто благодатним! Грецькою харизма – “милість, божественний дар, благодать”. – О.В.) .



10. - Неправославна антропологічна концепція. Тоді як всі святі отці вважали людину двохскладовою істотою – з душі і плоті, – тут пропонується езотерична концепція складу людської природи;



(НЕПРАВДА, далеко не всі святі вважали людину двохскладовою істотою. Звідки така безапеляційність? Знову ж, прочитайте хоча б працю святого архієпископа, святителя та сповідника Луки /Войно-Ясенецького/ “Дух, душа і тіло”.

Або ж оці слова святого преподобного Серафима Саровського, а заодно й святого апостола Павла:

“Ось, наприклад: багато хто тлумачить, що коли у Біблії говориться – «І створив Господь Бог людину з пороху земного. І дихання життя вдихнув у ніздрі її, – і стала людина живою душею», що нібито це означало, що в Адамі до цього не було душі й духу людського, а було, буцімто, лише тіло одне, створене з пороху земного…

Невірне це тлумачення, бо Господь Бог сотворив Адама з пороху земного в тому складі, як святий апостол Павло стверджує: «…а непорушний дух ваш, і душа, і тіло хай непорочно збережені будуть» /1Сол. 5.23/. І усі ці три частини нашого єства створені були з пороху земного…”

Це лише три приклади, як ви кажете, “езотеричної концепції складу людської природи”. Можу навести іще десятки цитат, але, як на мене, то й цього досить. – О.В.).




- заперечення воскресіння Ісуса Христа у плоті;



(НЕПРАВДА! Де ви таке вичитали?! Воістину, немає меж неправдомовству фарисейському: “Оцих шість ненавидить Господь, а ці сім – то гидота душі Його: очі пишні, брехливий язик, і руки, що кров неповинну ллють...” /Пр.6:16,17/ – О.В.)



- неправославний погляд на Рай, пекло, Небо і т.д.:

стр. 36: «Після виходу з біологічного тіла душа людини продовжує життя у тонкому, ефірному тілі як дух в світі духів. Тут мається на увазі дух, який має душу та ефірне, духовне, тонкоматеріальне тіло, подібно до того, у якому являвся Господь учням після воскресіння Свого…

І як душі не бувають абсолютно чорними або білими, але завжди мають місце певні відтінки та напівтони, – так і обителі (тут – місця перебування духів у тонко-матеріальному світі) лише умовно можна розділити на Рай та пекло, Небо і піднебесся.

Насправді границя меж ними не є різко окресленою, але має певні проміжні стадії. Так само як низька частота будь-яких фізичних коливань не переходить одразу ж на рівень високих, але змінюється по синусоїді, плавно.

Таким чином, умовно ми можемо розрізнювати пекло (піднебесся), двері пекла, проміжний стан невизначеності, переддвер’я Раю, врата Раю, Рай (Небо).»




(Щодо тонкого тіла, або тонкої оболонки душі, то так вважав святитель Феофан Затворник. Може й його запишете в “неправославні”?

Що ж до проміжних станів між раєм та пеклом, то куди подіти такі православні поняття, як “повітряні митарства” та стан знаходження душі “перед дверми раю”? І навіщо тоді взагалі молитися за померлих, якщо їм уготоване тільки чорне чи біле, пекло чи рай?

Східне богослов'я не користується терміном “чистилище”, однак описує процес очищення після виходу з фізичного тіла, і вважає, що душі померлих, що каються і прагнуть очищення, звільняються з “жахливого стану” завдяки молитвам та добрим вчинкам живих. – О.В.)




11. Викривлено розуміє і вчить про суд Божий і воскресіння людей:

стр. 50: «Тимчасовий суд Божий здійснюється протягом усього земного життя людини. Це суд закону совісті, суд світла Христового в нас: таємниця, захована від віків і поколінь, “а тепер виявлена Його святим, а вона – Христос у вас, надія слави” (див. Колосянам, 1 розділ, 26–27 вірші). І праведник судиться цим судом постійно.

При виході ж з біологічного тіла відбувається остаточний (страшний) Суд для людини, після якого вона потрапляє у споріднене їй місце “на небесах” (у сфері духовній – чи в Небі, а чи в піднебессі).

Суд же загальний – суть Суд людства в історичному масштабі. Він відбуватиметься як суд Світла Христового (як просвічення світлом Істини, Словом і Духом правди) на землі в масштабах усього людства. І немає ніякого сенсу повертати душі з неба на землю для якогось “повторного”, остаточного (касаційного?!) суду. Бо воскресіння в духовних тілах відбувається одразу по виході людини з грубофізичного її тіла. Цей вихід, цей перехід, це народження, це воскресіння в іншому, духовному, тонкоматеріальному світі і є насправді воскресінням в буквально-містичному значенні цього слова.

Таким чином, архаїчно-буквалістична форма подачі догмату про воскресіння, а саме вчення про вихід мерців із гробів буквальних, постання померлих та з’єднання душ із фізичними своїми тілами є хибною, і суперечить духові Святого Письма!»


стр. 69: «…душі померлих не чекають всезагального Страшного Суду, як остаточного визначення своєї долі. Їхня доля визначається під час Суду приватного, на момент випробування Світлом.»



(Так, це моє переконання. Але й тут мова йде лише про форму догмату, а не про зміст. Форма ж, як відомо з курсу догматичного богослів’я, може /а я додам – і повинна!/ змінюватися у відповідності зі зміною наукового світогляду тощо; зміст же, суть визначення істини – залишається незмінним. – О.В.)



12. Вчить про природність потрапляти до раю віруючих інших релігій, атеїстів, язичників:

стр. 51-52: «Звичайно ж є! (така можливість) Бо в Господа „усі живі”… А що означає „живі”? „Життя ж вічне це те, щоб пізнали Тебе, єдиного Бога правдивого…”. А Хто є Бог? І як пізнати Його? „Улюблені, - любім один одного, бо від Бога любов, і кожен (кожен!), хто любить, родився від Бога та відає Бога! Хто не любить, той Бога не пізнав, бо Бог є любов”.

Отже, кожен, хто піднявся до висоти досконалої ЛЮБОВІ, - є від Бога, знає Його. І кожен, хто йде святим і важким шляхом цього святого пізнання – шляхом СМИРЕННЯ, - є праведник. Він пізнає Бога якщо й не свідомо, не розумом, то „органом найвищого пізнання” – серцем, а значить номінально будучи прихильником інших релігій, язичником, навіть атеїстом – духовно вже є християнином навіть сам того не усвідомлюючи! Бо якщо він народився згори – то хай юридично він буде ким завгодно, фактично ж – християнин. І прийде час – пізнає Бога й розумом, якщо не в цьому світі, то у майбутньому.»


Взагалі ця позиція є повним зруйнуванням православ’я.



(Так, і це – моє переконання. Але до чого тут “зруйнування православ’я”? Де сказано, що на Страшному Суді Господь розділятиме конфесії: православні – туди, католики – сюди; протестанти – в той куток, кришнаїти – в інший; УПЦ МП – праворуч, УПЦ КП – ліворуч? Не буде цього! Будуть лише “овни та козлища”, голі-голісінькі, без натільних хрестиків, ярмулок і тюбетейок. І серед “овнів”, і серед “козлищ” будуть як православні, так і католики, і мусульмани, і буддисти...

Духовним зруйнуванням православ’я являється не ідея релігійної терпимості, але концепція ортодоксально-погордого “православного шовінізму”. І чим швидше ми це зрозуміємо, тим краще. – О.В.)




13. Заперечення буквальності ряду ключових євангельських подій, зокрема події вигнання із Єрусалимського храму торгашів та міняльників:

стр. 91: «Я далекий від думки, що Христос – Той, що Йому на ім’я Любов, Який “очеретини надломленої не доломить, і ґнота догасаючого не погасить”; Який “…не буде змагатися, ані кричати, і на вулицях чути не буде Його голосу”, – з плямами гніву й піною на вустах бігав по Єрусалимському храму, шмагаючи направо й наліво худобу й людей. Мова тут, безумовно, про бич викривальної проповіді, “бич язика” (див. Йова, 5 розділ, 21 вірш), що його “сплів” із віршів Слова Божого Господь.»



(Не ключових, а деяких подій. А саме тих, які суперечать духові Святого Письма.

Біблія – книга духовна. І розуміти її треба духовно. Основний метод каппадокійської школи богослів’я, що його сформулював отець Церкви Григорій Богослов: “Крізь букву проникай у внутрішнє”. Далеко не всі події, змальовані у Святому Письмі, належить сприймати буквально. І ми покликані полишати букву там, де вона суперечить Духові.

Писання, за святим Григорієм, у першу чергу є Богом даний символ, що вказує нам на духовну реальність, тому-то і недостатнім й облудним є юдейське буквальне розуміння його.

“Тлумачення написаного, яке уявляється на перший погляд (буква), якщо не буде зрозуміле належним чином (тобто по духу), часто призводить до протилежного життю, явленому Духом”, – застерігає святий Григорій Ниський, брат Василя Великого.

“Відкинь непотрібність історії та зніми деревину букви, й дійди до самої серцевини рослини, тобто ретельно досліди внутрішній плід заповіданого, який і споживи”, – навчає святий Кирило Олександрійський.

У даному випадку ми бачимо, що буква оповіді явно суперечить духові Святого Письма. А отже, щоб зрозуміти його належним чином, конче необхідно крізь букву проникнути у внутрішній зміст, зняти “деревину”, “відкинути непотрібність історії” і стати таким чином “здатними служителями Нового Заповіту, не букви, а духу, – бо буква вбиває, а дух оживляє” (див. 2 Коринфянам, 3 розділ, 6 вірш).

Не вірю, що Христос міг поводитися подібним чином! Не вірю, що Той, про Якого сказано: “Він не буде кричати, і кликати не буде, і на вулицях чути не дасть Свого голосу. Він очеретини надломленої не доломить, і гнота тліючого не погасить, буде суд видавати за правдою” (див. Ісаї, 42 розділ, 1–3 вірші), міг би, вкрившись плямами гніву та з піною на вустах, бігати по єрусалимському храму з нагайкою у руці, шмагаючи наліво й направо худобу й людей.

Не вірю, що Той, Хто про Себе сказав: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий, – і знайдете спокій душам своїм” (див. Матвія, 11 розділ, 29 вірш), міг з сліпою лжеревністю фаната перевертати столи, розсипаючи гроші. Бо є Ревність і ревність. Одна – це “ревнуйте про любов”, а друга: “Бо я свідчу їм, що вони мають ревність про Бога, але не за розумом” (див. 1 Коринфянам, 14 розділ, 1 вірш; Римлянам, 10 розділ, 2 вірш).

Ревність Ісусова – то ревність за розумом!

Що то за “бич”, яким Христос виганяє торгівців із храму? Чим бичує Він тих, хто торгує священичим саном (“волами”), смиренням (“вівцями”), миром душевним (“голубами”)? Тих, хто міняє (підмінює) духовні цінності на матеріальні? Служить водночас і Богові й мамоні? Цей бич – Слово Боже, “бич язика” (див. Йова, 5 розділ, 21 вірш) сплетене в тугий батіг викривальної проповіді!

А ось вам іще одне “заперечення буквальності”: коли тлумачу заповідь “І коли твоє око тебе спокушає його вибери й кинь від себе: краще тобі однооким ввійти в життя, ніж з обома очима бути вкиненому до геєнни огненної” (Матв.18:9), то також застерігаю не робити цього по букві, але розуміти духовно. – О.В.)




14. Виступаючи проти УПЦ МП, він заперечує і необхідність дотримуватися Церквою святих канонів Православної Церкви:

стр. 67-71 книги „Іще ніч…”: «Якщо церква, яка стверджує, що вона „канонічна”, буде дійсно суворо виконувати церковні канони, то в дуже короткий час вона просто розвалиться, як релігійна структура.»

стр. 170 цієї ж книги: «Канони церкви у тому вигляді, як ми їх маємо сьогодні, значною мірою не відповідають уже реаліям сучасного життя, а тому насправді і не виконуються ні „канонічними”, ні так званими „неканонічними” церквами. Таким чином давно уже назріла необхідність переглянути Канонічне право православної церкви та внести в нього зміни у відповідності до вимог часу.»



(НЕПРАВДА, я ніколи не виступав проти УПЦ МП, як і проти будь-якої іншої релігійної деномінації, але проти церковно-політичної гри в “канонічність”.

Так само я не заперечую і необхідності дотримуватися святих канонів Православної Церкви. Я лише констатую факт, що частина цих канонів елементарно не виконується, і давно уже потребує змін згідно з вимогами часу.

Чи, може, ви таки виконуєте всі канони, і відлучили від церковного єднання /згідно з їх вимогами/ когось із тих, хто:

“не перебуває на молитві й святому причасті літургії до кінця” /Правила Святих Апостолів, канон 9/,

чи хто: “їсть м’ясо з кров’ю душі його”, попросту – кров’янку /Апостольські Правила, канон 63/,

чи хто: “входив в дружбу з юдеями, або під час хвороби закликав їх, і лікування від них приймав, чи в лазнях разом з ними мився” (11-й канон П’ято-Шостого Вселенського Трульського собору).

Або, може, позбавили СЕБЕ сану, постійно порушуючи 14-й канон П’ято-Шостого Вселенського Трульського собору:

“Канону святих і Богоносних Отців наших треба дотримуватись і в тому, щоб на пресвітера раніш, як у 30 років, не висвячувати, навіть коли б та людина й дуже достойна була, а перенести на зазначені роки, бо Господь Ісус Христос на тридцятому році хрестився та почав учити. Так само й диякона, раніш як у 25 років не висвячувати”?

Бо ж 15-й канон цього Собору застерігає: “Якщо ж хтось, на який би то не було духовний сан, висвятить раніше від означених років, – хай буде позбавлений сану”!

А другий канон цього ж таки Собору забороняє вносити будь-які зміни у вищезгадані канони: “Нікому нехай не вільно буде вищезгадані канони змінювати, чи касувати, чи, крім запропонованих, приймати інші з підробленими підписами, що їх склали б якісь люди, що наважаться торгувати істиною…” /П’ято-Шостий Вселенський собор, канон №2/.

Воістину, в силі слова Господні: “Горе й вам, законникам, бо ви на людей тягарі накладаєте, які важко носити, а самі й одним пальцем своїм не доторкуєтесь тягарів!” /Лук.11:46/

ДОВІДКА: Єпископ Тернопільський і Бучацький Нестор /в миру – Андрій Анатолійович Писик/ народився 22 травня 1979 р. У 2006 році, на час розгортання означених подій, йому було всього 27 років. – О.В.)




15. Порушує троїчність самосвідомих Божественних Осіб, вводить ще якусь загальну Божественну Самосвідомість, від Якої беруть свою самосвідомість Божественні Особи. Змішує особисті властивості з сутнісними.

стр. 72-75: «Оскільки Бог по самій Сутності Своїй є увесь Свідомість, і Думка, і Самосвідомість, - то й кожне з Цих троїстих проявів Його як Бога Єдиного має самосвідомість, а отже, кожне – є Лице (Особа). Але Самосвідомість ця насправді є єдиною Самосвідомістю Сущого – нероздільною, хоча й не злитою, як трилисник конюшини або клену.»



(Та це ж православна догматика, курс духовної семінарії, підручник протопресвітера Михайла Помазанського “Православне Догматичне Богослов’я”, розділ “Догмат про Пресвяту Трійцю”! Це фактично пряма цитата, викладена українською мовою.

Для порівняння подам цитату автентичну: “Так как Бог по самому Существу Своему есть весь сознание и мысль и самосознание, то и каждое из этих тройственных вечных проявлений Себя Богом Единым имеет самосознание, и потому каждое – есть Лицо, и Лица не суть просто формы, или единичные явления, или свойства, или действия; Три Лица содержатся в самом Единстве Существа Божия.”

Отже, ніякої плутанини сутнісних і особистісних властивостей тут немає. Однією з сутнісних якостей Єдиного Бога є Його самосвідомість. Особистісні ж властивості троїстих проявів Божества природно витікають з сутнісних. Звідси робиться простий висновок, що й особистісні властивості Бога-Трійці – кожне з них – також має самосвідомість (тому-то й Особи!). Але оскільки Бог – “увесь самосвідомість”, або “єдина самосвідомість”, то й говорити слід не про три різних самосвідомості, але про “єдину самосвідомість Сущого” – єдину і нероздільному, хоча і не злиту у Святій Трійці, як трилисник конюшини або клену...

Якось блаженний Августин, великий учитель Церкви, взяв собі за мету осягнути таємницю Святої Трійці. Заклопотаний цією думкою, гуляючи раннім ранком на березі моря, він зустрів хлопчика, який долонею черпав морську воду і носив її в невелику ямку, вириту на березі у піску.

Вразився блаженний Августин, і в здивуванні запитав у дитини: «Що ти робиш?» Хлопчик, посміхнувшись, відповів: “Хочу море перенести в ямку”. Блаженний мовить: “Так, але ж це неможливо!” “Добре, відповідає той, але це мені скоріше вдасться зробити, ніж тобі осягнути до кінця таємницю Святої Трійці...” – О.В.)




Ці та подібні думки можна знайти в іншій книзі отця Олега Ведмеденка під назвою „Іще ніч…”, де він пропонує тлумачення віршів Старого та Нового Завітів невластиво для православної екзегетичної практики, порушуючи при цьому православні богословські та космогонічні засади: стр. 8, 18, 20, 23, 24, 26, 37, 38, 50, 67, 81-83, 98, 103, 106, 108, 110-116, 126, 138-140, 154, 165, 169.

Газета „Наша віра” на стр. 2 опублікувала статтю отця Олега Ведмеденка про сенс життя. Там висувається ідея якоїсь вселенської енергії добра, життя, любові (езотерична космогонічна концепція), натомість православне богослів’я говорить про нестворені Божественні енергії (які не є космічними, або вселенськими).



(Ще раз наголошую, що коли мовлю про неречовинну вселенську енергію, то маю на увазі благодать Божу. Вселенська вона не тому, що тварна, а тому, що наповнює увесь всесвіт. Тож не варто закидати мені “езотеричну космогонічну концепцію”.

До речі, саме за цю статтю – “СЕНС БУТТЯ, АБО В ЧОМУ ВОНА, НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ”, я й отримав спеціальний диплом-відзнаку премії ім. Івана Франка. Воістину, “отак будуть останні першими, а перші – останніми!” (Матв.20:16). – О.В.)




Також пропонується ідея, що момент Істини прийшов саме сьогодні, також саме сьогодні прийшов час пізнати мету, шлях та засоби існування і навіть духовного воскресіння та прозріння. Очевидно, отець Олег має на увазі причиною його власну діяльність. Хто його слухає, той і воскресає. А ми ж думаємо, що Христос є шлях, Істина і Життя, і відкрив шлях до богопізнання ще під час Свого Першого Пришестя.



(У кожного з нас є три дні: вчора, сьогодні і завтра. Вчора – уже проминуло, завтра – іще не настало, тож наш день – сьогодні. Саме сьогодні для кожного з нас час пізнавати мету, шлях та засоби спасіння. Саме сьогодні час прозріння і воскресіння нашого духовного. Саме сьогодні для нас “літо Господнє благоприємне”.

Що стосується цивілізації людей, то нині живемо дійсно в останні часи, коли “близько, уже під дверима”. Про це говорять усі біблійні пророцтва. Усі ознаки кінця світу й початку другого приходу Господа уже виповнились. Другий прихід Його у славі – чи ж не момент це істини? Шкода, що “перші з народу” цього не бачать і не розуміють. Що ж, так і має бути: “Розпізнати небесне обличчя ви вмієте, ознак часу ж не можете!..” /Матв.16:3/

Що ж стосується моєї діяльності, то не той воскресає, хто мене слухає, але Господа! Я ж – лише недостойний інструмент в Його руках, і в міру немічності своєї несу призначене мені служіння – проповідую Слово Боже по духу.

Так, Христос дійсно відкрив нам шлях спасіння ще під час Свого першого пришестя. “Та Син Людський, як прийде, чи Він на землі знайде віру?..” /Лук.18:8/

Нині час другого приходу Христового – час воскресіння, час відродження віри. Починається ж воно з духовного розуміння Слова!

“Отож, стережіться, щоб на вас не прийшло, що в Пророків провіщене:

Дивіться, погордющі, і дивуйтеся та пощезайте, бо Я діло роблю за днів ваших, те діло, що йому не повірите ви, якби хто розповів вам!” /Дiї.13:40,41/ – О.В.)






Аналіз проведено єпископами

Іоаном Черкаським і Чигиринським

та Нестором Тернопільським і Бучацьким””



(Кінець цитати)



Як видно, в цьому “аналізі” неправда на нерозумінні сидить, гординею ж і лукавством поганяє. Це загальна хвороба фарисейства – небажання розвиватися, небажання йти вперед, “задушенина”, сон розуму.

“Я проходив край поля людини лінивої, та край виноградника недоумкуватого,

і ось все воно позаростало терням, будяками покрита поверхня його, камінний же мур його був поруйнований...

І бачив я те, і увагу звернув, і взяв я поуку собі:

Ще трохи поспати, подрімати ще трохи, руки трохи зложити, щоб полежати,

і приходить, немов мандрівник, незаможність твоя, і нужда твоя, як озброєний муж!..” (Приповісти Соломона, 24 розділ, 30-34 вірші)

Тут варто б мені подати й своє “резюме”, але тоді, як сказав апостол Павло, можу “дійти до одкровень”, тому краще – без коментарів. Читайте й робіть висновки самі.

Я нікого не осуджую, Бог їм суддя, та й час усіх нас розсудить.

На завершення добавлю лишень кілька документів у якості додатків до цієї теми:



ДОДАТОК 1: Протокол засідання Священного синоду.



““ЗАСІДАННЯ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ

УКРАЇНСЬКОЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ

КИЇВСЬКОГО ПАТРІАРХАТУ



від 20 жовтня 2006р. під головуванням Святішого Патріарха Київського і всієї Руси-України ФІЛАРЕТА





СЛУХАЛИ: Рапорт преосвященних єпископів Черкаського і Чигиринського Іоанна та Тернопільського і Бучацького Нестора про неправославне вчення протодиякона Олега Ведмеденка, клірика Волинської єпархії, викладене в книгах «Іще ніч…» (видав. Луцьк, 2004) та «Смак благодаті» (видав. Луцьк, 2004).



ДОВІДКА: Священним Синодом була заслухана рецензія викладача богослів’я КПБА протоієрея Олександра Антонюка на вищезгадані книги.

Крім публікації книг, протодиякон Олег Ведмеденко виступає з лекціями неправославного змісту на біблійних курсах та в засобах масової Інформації. Його лекції спокушають віруючих, а особливо православну молодь неправославним вченням.



УХВАЛИЛИ:



1. Засудити неправославне вчення протодиякона Олега Ведмеденка, викладене в його книгах «Іще ніч» (видав. Луцьк, 2004) та «Смак благодаті» (видав. Луцьк, 2004) та в його виступах на біблійних курсах та в засобах масової інформації.

2. Заборонити протодиякона Олега Ведмеденка у священнослужінні до щирого покаяння.

3. Заборонити протодиякону Олегу Ведмеденку виступати на біблійних курсах та в засобах масової інформації від імені Православної Церкви.





ПАТРІАРХ КИЇВСЬКИЙ І ВСІЄЇ РУСИ-УКРАЇНИ Філарет

МИТРОПОЛИТ ЛЬВІВСЬКИЙ І СОКАЛЬСЬКИЙ Андрій

МИТРОПОЛИТ ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ І КРИВОРІЗЬКИЙ Адріан

МИТРОПОЛИТ РІВНЕНСЬКИЙ І ОСТРОЗЬКИЙ Євсевій

АРХИЄПИСКОП МИКОЛАЇВСЬКИЙ І БОГОЯВЛЕНСЬКИЙ Володимир

АРХИЄПИСКОП БІЛГОРОДСЬКИЙ І ОБОЯНСЬКИЙ Іоасаф

ЄПИСКОП ЛУЦЬКИЙ І ВОЛИНСЬКИЙ Михаїл

ЄПИСКОП ЧЕРКАСЬКИЙ І ЧИГИРИНСЬКИЙ Іоан””



ДОДАТОК 2: Рецензія Дмитра Степовика на книгу “ІЩЕ НІЧ...”



““ПРО СВЯЩЕННЕ – МОВОЮ ЛЮБОВІ



...Нещодавно прочитав вартісну книжку протодиякона Олега Ведмеденка з Луцька, з нашої Волинської єпархії, “Іще ніч: Відповіді священнослужителя” (Луцьк, Волинська обласна друкарня, 2004, 180 стор.).

Протодиякон Олег має виразне місіонерське покликання і дуже бажає працювати з паствою не тільки у храмі під час богослужіння, але й, як це випливає із його останньої книги (а він випустив у світ декілька подібних і раніше), на численних зустрічах з громадянами в школах, на біблійних курсах. На волинському телебаченні о. Олег провадить серію передач під рубрикою “Духовність”.

Особливо успішні й результативні зустрічі о. Олега з молоддю, бо сучасні юнаки і дівчата, молоді сім’ї з довірою ставляться до священнослужителів їхнього покоління. Основні питання, які розглядає автор у своїй книзі “Іще ніч”, торкаються трьох сюжетних ліній.

1. Відповіді на запитання, які стосуються символічного і реального розуміння істин Священного Писання.

2. Відповіді на запитання щодо догматів, канонів, обрядів, змісту різних богослужінь – Божественної Літургії, молебнів, акафістів тощо.

3. Відповіді на запитання, викликані у слухачів впливами різних тоталітарних сект, культів, безбожницьких поглядів, язичників і неоязичників, а також позахристиянських релігій.

У книжці “Іще ніч” півсотні бесід протодиякона Олега на різні теми повсякчасного життя, на різні приводи, одні з яких ведуть до праведності, а інші, на жаль, до гріха. Автор старається дати на них відповідь, посилаючись виключно на біблійні тексти. Він розкриває символіку, образність, метафорику мови Священного Писання, але там, де Бог звертається до людства прямим текстом, наприклад, у Декалозі (Десяти Заповідях), – автор справедливо підкреслює обов’язковість виконання повелінь Божих.

Багато запитань дає молодь православним священнослужителям, на які різні конфесії мають різні, часто протилежні, відповіді. Протодиякон, не вступаючи в гострі дискусії, зберігаючи дух толерантності стосовно іновірців, прагне спрямувати читача до істини, як вона явлена нам у Біблії. Ось кілька актуальних тем, на які дає відповіді автор книжки: про меч херувимський, про пияцтво, про правильне християнське вітання, про шанування суботи, про вживання м’ясної їжі з кров’ю, про те, хто такі блаженні убогі духом, про дії християнина, який наражається на небезпеку і стикається з насильством, – і багато іншого.

Назва книжки “Іще ніч” не песимістична, мовляв, ми живемо у мороці ночі й далекі від світла. Навпаки, автор стверджує, що в цьому присмерковому світі Божа людина може й повинна жити у світлі євангельському. Автор наче перегукується з Лесею Українкою, яка у вірші “Досвітні вогні” закликала запалювати досвітні вогні серед темряви ночі й світити собі та усім, хто є серед нас.

Гарну, потрібну книгу написав о. Олег Ведмеденко!



Дмитро Степовик,

доктор богословських наук,

професор Київської Духовної Академії.””





ДОДАТОК 3: Рецензія Дмитра Степовика на книгу “СМАК БЛАГОДАТІ”



““УМІННЯ ЖИТИ БЕЗ ЗЛА



...Духовні лідери типу Філарета Денисенка показують приклад молодшій генерації православних священнослужителів. У Луцьку мешкає цікавий, інтелектуально розвинений протодиякон Олег Ведмеденко. Це сучасна людина, без комплексів. Олег відкритими очима дивиться на Біблію і розуміє її, як давні “первісні” християни і християнські мислителі Ранньої Церкви. Він збирає в пивниці (не люблю слова “в підвалі”) кафедрального собору УПЦ Київського Патріархату Св. Трійці в Луцьку людей на біблійні курси.

Протодиякон не читає там щонеділі о 15-30 лекцій в тісному розуміння слова; він відповідає переважно на запитання християн. І то не лише православних. Це є правдива місіонерська праця. Оскільки вона на загал у нас занедбана, то від деяких традиціоналістів у лоні православ’я протодияконові Олегові Ведмеденку “перепадає на горіхи”. Отці різних рівнів, і то не лише в Луцьку, а й у Києві, в деяких обласних і районних центрах, селах, іронічно сприймають слова Олега про те, що він зачисляє себе до послідовників відомої в давні віки Каппадокійської школи богословської науки (вона розвинулася в добу великих східних отців на Близькому Сході і відіграла видатну роль в інтелектуалізації східного і західного християнства і в боротьбі з єресями). Отця Олега критикують колеги не за те, що він вибрав за зразок погану школу богословії (жоден правдивий православний християнин не зважиться твердити про маловартісність Каппадокійської школи), а що він ледь не впадає в гордість, рівняючись на таку славну школу...

Цей аргумент, як на мене, шкутильгає на обидві ноги. Олег Ведмеденко зробив правильний вибір. Я прочитав його попередню книжку “Іще ніч...” і ось нову – “Смак благодаті”. Це дуже добра книжка: священнослужитель вичерпно, точно за Біблією, із знанням сучасного життя і проникненням в непрості духовні проблеми людини XXI віку, відповідає на запитання людей: про рай, пекло, вічне життя після тілесної смерті, друге пришестя на землю Господа Ісуса Христа... Такі книги, та ще й рідною мовою, написані жваво служителем-патріотом Церкви й України – нам вельми потрібні.



Дмитро Степовик,

доктор богословських наук,

професор Київської Духовної Академії УПЦ Київського Патріархату,

академік Академії наук вищої школи України.””


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: