Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 196: До питання про духовне виховання у школах


Стан духовності нашого суспільства, насамперед молоді сьогодні, м’яко кажучи, залишає бажати кращого. І не про наповненість храмів веду мову, а про наповненість сердець.

Пройдіться по парку, завітайте у місцевий кінотеатр, в молодіжний клуб, походіть по громадських місцях. Обгляньте наші під’їзди, ступіть у ліфти... Навідайте місця відпочинку, особливо ж молоді, особливо ж “на лоні природи” – ви всюди побачите (і почуєте також!) знаки майже повної відсутності внутрішньої і зовнішньої культури. Чому так? У чому причина? А причина криється у бездуховності новітнього суспільства. Бо що лежить на серці – про те промовляють і уста. Бо якщо корінь сухий – то і віття.

А звідки ж їй взятися, – скажете, – духовності, коли останні двадцять років ми боролися не за духовність, а за “тілесність”? І будете праві – нізвідки. Бо ж самі й винні. Самі занехаяли її, духовність – як власну, так і дітей своїх. Самі у гонитві за “хлібом насущним” (тільки не за живим, духовним, а за речовинним) закинули за спину такі поняття як моральність, культура, духовність, ба навіть елементарна порядність.

Ні, з вірою (не з довірою, правда) у нас все гаразд! Тільки віра ця теж якась “утробно-споживацька”. Щойно свято церковне – так і слухай у випусках новин та з церковних амвонів, що їсти і чим запивати у цей день, та які саме і скільки страв повинно стояти на святковім столі.

Та що там розводити руками, питання друге важливіше – що робити? Що робити? Певна річ, якщо не деградувала іще повністю совість, то починати з себе! Бо скільки б не менторствували ми перед дітьми своїми про високі матерії, а якщо не підтверджуємо сказане власним прикладом – гріш ціна нашим проповідям. Не лише не сприймуться дорогоцінними чадами, але й спротив різкий викличуть: на себе, мовляв, подивися! Тож з себе й починаймо, а далі – з сім’ї своєї, а там і до школи дійдемо.

Тепер щодо школи. З чого тут починати? Також із себе, маю на увазі з вчителів – те саме, що й у сім’ях потрібно. Це – внутрішнє, і насправді найголовніше: моральність, культура, духовність та порядність учителя. Утім, окрім головного, себто внутрішнього, і зовнішнє маю запропонувати.

Давно уже ходять в громаді розмови про запровадження в школах уроків духовності. В деяких уже й запровадили. В деяких факультативно, “на прохання учнів та батьків”, в деяких – іще якось. Тут назвали “християнською етикою”, тим самим спровокувавши опір нехристиян, там – змагаються за “закон Божий”. Тут напівлегально запрошують батюшку чи ксьондза, там – апелюють до місцевих рад... Як виявилось, непроста це справа, багато й спротиву, і помилок. Як налагодити діло не порушуючи законів, насамперед основного – Конституції України? А вона, Конституція, річ уперта:

“Стаття 35. Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов'язкова”.

Ця стаття захищає свободу совісті громадян України, і дійсно гідно захищає. Однак виникає усе те саме питання: а як же щодо впровадження духовності в школі? Для багатьох ця дилема стає нерозв’язною. Що ж, зваживши усі “за” і “проти”, пропоную власний проект вирішення даної проблеми. Хай це буде “Проект викладання уроків духовності на базі загальноосвітніх шкіл”.

І першим пунктом цього проекту має стати обов’язковість викладання даного предмету. Чому обов’язковість, спитаєте? Кому не зрозуміло – смиренно прошу прочитати початок даної статті.

Другий пункт. Чому саме “уроки духовності”? Чому не православний “закон Божий”, або хоча б не “християнська етика”? Через ту саму – до речі, абсолютно правильну – тридцять п’яту статтю Конституції. Тому що цю свою Програму пропоную як програму універсальну. В класі можуть бути діти не лише з православних родин. Релігійна мапа нашого краю доволі розмаїта: від католиків та православних – до віруючих протестантських конфесій, буддистів та мусульман. Те саме стосується й сімей, що сповідують матеріалістичний світогляд. Як з ними бути в контексті 35-ї статті? Духовність же – поняття цілком універсальне.

Пункт третій: хто саме має викладати? Безперечно, світські педагоги. Не священнослужителі, бо дозволивши викладання уроків духовності священику того чи іншого патріархату, рабину а чи муллі, ми тим самим перенесемо міжконфесійні чвари (не хочеться вживати слово “війни”) у шкільні коридори. Уроки духовності мають читати викладачі – ті з них, які відчувають до цього хист, мають щире бажання послужити справі духовного виховання. І то незалежно від фаху. Отримуючи відповідні години й визначену нормативами платню за свій труд.

Хтось скаже: тоді уроки духовності будуть вести не лише гуманітарії, але й фізруки? Так, і фізруки. Всі вчителі, допущені до вчительства, мають відповідну педагогічну освіту і вивчали релігієзнавство у вищих учбових закладах. Головне тут – особиста духовність та внутрішнє покликання. До речі, про фізруків. В моїй громаді прес-службу очолює молодий хлопець, викладач фізичної культури Волинського національного університету. Так ось, я мало бачив педагогів такого рівня духовності, як він.

І, нарешті, четвертий пункт, про програму навчання – адже з чогось потрібно буде починати, і чим швидше, тим краще. На основі якої програми здійснювати навчання? Власне, я уже висловився про це: на першому етапі – на основі програми релігієзнавства, уже затвердженої міністерством освіти, однак адаптованої до сучасних вимог. Далі її можна буде значно модернізувати, або ж розробити на її основі зовсім нову. Але початок – уже буде покладено!

Тут має бути і духовність, і отримання дітьми елементарних релігійних знань, що не суперечить чинному законодавству, адже це питання загальної культури. Для підготовки викладачів належить у повній мірі залучити навчальну базу інститутів вдосконалення вчителів, які існують у кожному обласному центрі. Просто провести відповідні заняття у формі навчальних семінарів.

Попередньо цей “Проект викладання уроків духовності на базі загальноосвітніх шкіл” необхідно розглянути і деталізувати у відповідних комісіях місцевих рад (обласної та міської), залучивши до цього експертів з духовних питань. Тут варто об’єднати зусилля двох комісій: комісії з питань духовності, культури та релігій, і комісії з питань освіти, науки та культури.

Додам лишень, що результатом впровадження даної Програми має стати не лише підвищення моральності та культури суспільства як загальнолюдських цінностей, але й виховання у підростаючого покоління почуття милосердя, уміння достойно поводитися в цьому жорстокому світі, бути щасливими, внутрішньо самодостатніми, жити в гармонії з собою та навколишнім.

Тут мова про наше майбутнє. Тож вважаймо, і хай допоможе нам Бог.



† † †

ВИЙШЛИ В СВІТ ТАКІ КНИГИ ПРОТОІЄРЕЯ ОЛЕГА ВЕДМЕДЕНКА:

Посібник з духовного діяння “НЕХАЙ БУДЕ ВОЛЯ ТВОЯ...”
(Внутрішня Сила або духовні основи успішності та здоров’я; чому ми хворіємо або як стати здоровим; пам’ятка для тих, хто шукає спасіння; практичні поради протягом дня; правила боротьби невидимої; якщо вам пороблено; переривання прокляття роду; самовичитка... Ці, та інші матеріали ви знайдете у невеликій за розміром, але змістовній та сповненій реальним досвідом книжці, 104 стор.)

Дві книги з серії “Відповіді священнослужителя”: “ІЩЕ НІЧ...” та “СМАК БЛАГОДАТІ” (Відповіді на запитання, якими докоряють православним представники різноманітних протестантських конфесій: чому поклоняємося Богу перед іконами; чому святкуємо не юдейську суботу, а новозавітну неділю; чому хрестимо немовлят; чому часто хрещення здійснюється не через повне занурення, а шляхом обливання; як правильно звертатися до Бога /хіба лише Ієгово?/; чи потрібно молитися за померлих; чому вшановуємо мощі, молимося до святих; чому шануємо Богородицю, і чи були у неї іще діти, окрім Ісуса... Також про число звіра /666/; коли і як прийде Антихрист; як правильно вітатися у церкві; чи можна їсти м’ясо з кров’ю; головний убір у храмі /чоловіки та жінки/; властивості святої води; походження людини тощо... Кількість сторінок відповідно 180 та 160).

Книга проповідей “КЛЮЧ ДАВИДІВ” (Видана українською мовою, 256 стор. Ця книга зацікавить не лише священнослужителів та вірних православної церкви, але й пересічного читача, і віруючих інших релігійних деномінацій. Починаючи з Світлої Неділі Пасхи, тиждень за тижнем проходить перед читачем низка недільних казань та повчань на дванадесяті й великі свята року; розкривається духовний зміст тих уривків з Євангелія, які читаються у храмах під час божественних літургій.

Окрім морально-етичного аспекту Слова Божого, автор розкриває й символіку Святого Письма, торкається болючих проблем сучасного православ'я, натхненно прозріває майбуття... Можна з упевненістю сказати, що подана до Вашої уваги праця нікого не залишить байдужим, а для декого стане справжнім відкриттям).

Ознайомитися з цією працею сьогодні можливо лише в електронному вигляді.

(Книги українською мовою. Інформацію про те, як їх отримати або скачати – див. на сторінці “КНИГИ, АУДІО ТА ВІДЕО” нашого сайту www.vedmedenko.org)


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: