Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 202: Неділя Всіх Святих


У першу неділю по П’ятидесятниці, неділю Всіх Святих, в храмах східної традиції читається Євангелія від Матвія:

“Сказав Господь Своїм учням: кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем Моїм визнаю й Я. Хто ж Мене відцурається перед людьми, того й Я відцураюсь перед Небесним Отцем Моїм...

Хто більш, як Мене, любить батька чи матір, той Мене недостойний. І хто більш, як Мене, любить сина чи дочку, той Мене недостойний. І хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом, той Мене недостойний...

Тоді відізвався Петро та до Нього сказав: «От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом, що ж нам буде за це?» А Ісус відказав їм: «По правді кажу вам, що коли, при відновленні світу, Син Людський
(тобто Ісус Христос. Він є Син Божий і Син Людський, істинний Бог і істинна Людина, Боголюдина – Бог, Який для нас і для нашого спасіння з Неба зійшов, і тіло прийняв від Духа Святого і Марії Діви, і стався людиною. У Біблії Ісус Христос називається Сином Божим і Сином Людським приблизно однакову кількість разів. – Авт. ) засяде на престолі слави Своєї, тоді сядете й ви, що за Мною пішли, на дванадцять престолів, щоб судити дванадцять племен Ізраїлевих...”

Тут Ізраїль – назва символічна. Ізраїль – то народ Божий, народ віри, ті, хто вірує в Бога. Духовний Ізраїль – це ми з вами, якщо вважаємо себе народом Божим.

Число дванадцять, згідно з наукою про символіку біблійних чисел, гематрією, є числом повноти людської натури, повноти людських характерів. Чотири помножене на три дорівнює дванадцяти. Це чотири основні типи людської натури: холерик, сангвінік, флегматик та меланхолік, проявлені в усій повноті троїчності духовного розвитку – насамперед у повноті слова (Божественна ідея людського життя – ідея духовного вдосконалення), затим віри (здійснення, втілення, реалізація цієї ідеї у своєму житті), і, нарешті, благодаті (духовне ствердження, розповсюдження та оспівування віри смиренної, що чинна любов’ю).

Приклади: дванадцять патріархів, дванадцять апостолів (один, Юда, відпав, – і тут же це порушення повноти компенсується обранням Матвія, – див. Діяння святих апостолів, 1 розділ, 21–26 вірші). Також дванадцять колін Ізраїлевих, дванадцять розвідників Землі Обіцяної, дванадцять легіонів ангелів, вінок із дванадцяти зір – символ соборності Церкви; дерево, що дванадцять разів родить плоди свої і т.д.

“...І кожен, хто за Ймення Моє кине дім, чи братів, чи сестер, або батька, чи матір, чи діти, чи землю, – той багатократно одержить і успадкує вічне життя.

І багато-хто з перших останніми стане, а останні – першими...” (Євангеліє від Матвія, 10.32–33, 37–38; 19.27–30).


Слово “святість” має подвійне значення, в залежності від того, до кого воно відноситься. По відношенню до Бога святість – це абсолютність, незрівнянність, ідеальність, неперевершеність (Бог є Святий – тобто Неосяжний, Вічний, Незмінний, Безкінечний, Всюдисущий, Всевідаючий, Премудрий, Всемогутній, Всеблагий, Всеправедний, Істинний, Справедливий, Вірний, Довготерпеливий, Многомилостивий, Нетлінний). По відношенню ж до людини святість має дещо інше значеннєве навантаження. Святою називається праведна людина, яка повністю присвятила себе, тобто віддала усе своє життя, до самої смерті, служінню Богові.

У перші роки християнства, коли церква була ще гарячою щодо віри, а не літеплою як сьогодні, таких людей було дуже багато. Вони зрікалися світу, відмовлялись від земних багатств, роздавали свої маєтки, землі, добро бідним, і служили Богові “в радості та сердечній простоті”, “не полюбивши життя свого навіть до смерті...” Недаремно апостоли звертаються до перших християн не інакше, як “вибрані святі” (див. Послання апостола Павла до Римлян, 1.7; Послання апостола Юди, 3; Перше послання до Коринфян, 1.2; Друге до Коринфян, 8.1–4; До Ефесян, 1.15–16; 2.19–20 тощо).

В період гонінь на Церкву, починаючи з 36-го року по Різдву Христовому, коли був побитий камінням архідиякон Степан, і до IV сторіччя, коли відкриті гоніння припинилися, та й у подальші часи, аж до сьогоднішнього дня, люди, які присвятили усе життя своє Богові – вибрані святі Його, – безстрашно сповідували і сповідують Істину перед людьми, не боячись гонінь та переслідувань світу цього (у т.ч. й релігійного світу). Бо “серцем віруємо для праведності, а устами сповідуємо для спасіння” (До Римлян, 10.10). Тому-то й починається Євангелія неділі Всіх Святих словами Господніми: “Кожного, хто Мене визнає перед людьми...”

Людина, яка хоче повністю присвятити своє життя Богові, має поставити Його на перше місце. Пріоритети життя народу Божого – віруючих і вірних – були визначені Господом ще в Старому Заповіті, а саме в законі Божому, Десяти Заповідях.

Якщо уважно розглянути їх, то ми побачимо, що на першому місці в нашому житті має бути Господь, адже перші чотири Заповіді говорять саме про відношення до Бога (I Заповідь – “Хай не буде тобі інших богів переді Мною”, II – “Не роби собі подоби Бога”, III – “Не призивай Ім’я Господа Бога твого надаремне”, IV – “Пам’ятай день спокою, щоб святити його”). На другому місці повинна бути сім’я (V Заповідь стосується саме сімейних відносин: “Шануй батька і матір своїх...”). На третьому – ближні (VI Заповідь – “Не вбивай”, VII – “Не чини перелюбу”, VIII – “Не кради”, IX – “Не свідкуй неправдиво на свого ближнього” – говорять нам про наші стосунки із ближніми). І на останньому, четвертому місці у нашому житті має стати матеріальне (X заповідь – “Не пожадай”).

Отже, як бачимо, на першому місці в житті народу віри повинен стати Господь. Якщо ж ні, то тим самим ми створюємо собі “подобу Бога”, визначаємо “інших богів” перед лицем Господнім. Тому-то й вказує Господь у Євангелії неділі Всіх Святих: “Хто більш чим Мене любить батька чи матір...”

Сказано у Євангелії від Івана: “Так-бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не загинув, але мав життя вічне” (Від Івана, 3.16). Господь прийшов на землю, щоби показати нам шлях до спасіння. І кожен крок Його по землі був і є дороговказом нам, що іменуємось співспадкоємцями Його, що називаємо себе Йменням Його – християнами...

“Я – дорога, і правда, і життя. До Отця не приходить ніхто, якщо не через Мене” (Від Івана, 14.6). “Хто не візьме свого хреста, і не піде за Мною слідом...”
Христос є Дорога. Він прийшов “в подобі гріховного тіла” (див. Римлянам, 8.3), щоб показати нам шлях подолання в собі прокляття гріха: шлях виходу з духовного рабства, шлях Пасхи, переходу (“пасха”, “песах” єврейською – перехід) з царства гордині та нелюбовності, царства князя світу цього, в Землю Обітовану, в царство Боже – Царство благодаті. А шлях цей – шлях хресний. Ми покликані розіп’яти в собі гріх разом з Христом, вмерти для гріха разом із Ним, а тоді й воскреснути духовно в життя вічне разом з Ісусом.

І якщо ми дійсно ідемо цим Богом накресленим шляхом. Якщо дійсно слідуємо дорогою праведності – тобто шукаємо Правду, знаходимо її в Ісусі Христі (в правдивому смиренні Христовому) і стверджуємось в ній. І якщо не схибимо з цього Шляху до останнього нашого земного подиху, тоді для нас оці апостольські слова:

“Божій Церкві, посвяченим у Христі Ісусі, покликаним святим, зо всіма, що на всякому місці прикликають Ім’я Господа нашого Ісуса Христа, – благодать вам і мир від Бога Отця нашого й Господа Ісуса Христа!..” Амінь.


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: