Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 203: Духів день


Другий день свята П’ятидесятниці повністю присвячений третій Іпостасі (грецькою “іпостась” – лице) Пресвятої Трійці, а саме Святому Духові.

Деякі з наших братів-протестантів докоряють, що, мовляв, православні вшановують трьох Богів замість Єдиного Бога, порушуючи тим самим першу Заповідь Господню: “Я Господь, Бог твій, – нехай не буде тобі інших богів переді Мною..” Але таке ставлення до догмату (грецькою “догмат” – визначення істини) про триіпостасність Божества можна пояснити лише незнанням, або ж небажанням зрозуміти цю істину. Ми не віруємо в трьох Богів! Ми віруємо в Єдиного Бога, який дає Себе пізнати нам в трьох Лицях, в трьох Іпостасях: як Бог Отець, Бог Син і Бог Дух Святий. І Ці Три – суть Одно.

Наочним прикладом для розуміння природи триіпостасності Божества є наше сонце. Ми говоримо про нього як про конкретний об’єкт, як про існуючу реальність (це – Отець). Але воно також і світить. І бачимо ми його тільки як світло, як конкретні фотони світла, що народжуються від сонця (це – Син, Бог Слово, Світло для світу. “Хто бачив Мене, той бачив Отця”, – свідкує Христос (див. Євангеліє від Івана, 14 розділ, 8–11 вірші)).

Але сонце ще й гріє! І це тепло ми відчуваємо на собі, ця енергія зігріває нас (от вам і Дух, Якого бачити ми не можемо, але силу Якого відчуваємо). І кому спаде на думку сказати, що ми віримо в існування трьох сонць? Ні, сонце одне! Але сприймаємо ми його немовби в трьох лицях, в трьох проявах, в трьох іпостасях.

Так само і Божество. Бог єдиний. А якщо сказати точніше – триєдиний: Трійця Одноістотна і Нероздільна. Сам догмат про триіпостасність Божества звучить так: Бог Отець – нерожденний, Син – рождається від Отця, Дух Святий – сходить від Отця. І хто може заперечити це?..

Сьогодні ми поговоримо з вами саме про Святий Дух. Як сказано у Символі Віри: “Вірую... І в Духа Святого, Господа Животворчого, що від Отця походить, що з Отцем і з Сином рівнопоклоняємий і рівнославімий, що говорив через пророків...” Дух Святий – це Дух Утішитель і Дух Істини, Дух Милосердя й Богопізнання, Дух Любові та Правди. Зішесття на людину повноти благодаті Всесвятого Духа – найвищий щабель розвитку віри.

Отець, Син і Дух – Три в Одно. Але на кожному етапі сходження віруючої людини щаблями вдосконалення в житті її домінує, є найакцентованішим спочатку Отець, далі Син, і, нарешті, Дух. Цей розвиток простежується уже в самій історії Церкви від початку її заснування, від перших людей віри – Адама і Єви. Історія Старого й Нового Заповітів – це історія розвитку спромоги вмістити, сприйняти Божество, історія, як висловився Григорій Богослов, “обоження” Церкви, історія здобуття людством подоби Божої.

У перший період відродження віри – період Авраама, Ісака та Якова – акцент робиться на вірі в Єдиного Бога, і домінує в цей час проповідь саме про Отця. В другий період – період Мойсея та пророків – ми бачимо уже явний ріст, явну зміну акцентів, і головним у пророцтвах стає проповідь про Сина. З приходом на землю Бога Сина во плоті, в усій повноті розкривається таємниця Духа.

Аналогічна картина показується і в житті кожної окремої людини віри. Перший крок сходження щаблями вдосконалення до Божого Царства (царства благодаті) – є віра, Бог Отець. На цьому фундаменті будується усе життя християнина. Без віри догодити Богові неможливо: “Вірою спасетесь...” (див. Перше послання апостола Петра, 1.9), “На цьому камені збудую...” (Від Матвія, 16.18) На початку це віра догматична, розумова, за святим Кирилом Єрусалимським – “погодження душі”.

Але віра без діл – мертва (див. Соборне послання апостола Якова, 2.17). Тому постає наступний етап – “восиновлення” віри, Бог Син: здійснення, реалізація, втілення в життя віри смиренної, що чинна любов’ю.

І ось, коли віра ця возноситься в людині на небесні висоти не просто віри уже, але довіри, коли серце відкривається у щирому самозреченні – тоді й сходить згори Дух Святий, наступає період одухотворення, оспівування та розповсюдження віри правдивої. Тоді посилає Син від Отця в серце людини “благодать на благодать”, і являється в повноті оте духовне “народження згори”, про яке казав Ісус Никодимові: “Поправді, поправді кажу Я тобі: Коли хто не народиться згори, то не може побачити Божого Царства” (Від Івана, 3.3). І відкривається в серці вірному благословенне джерело “води живої, що тече в життя вічне” (Від Івана, 4.14). А затим і “ріки живої води потечуть із утроби його... Це ж сказав Він про Духа, що мали прийняти Його, хто ввірував у Нього. Не було бо ще Духа на них, не був бо Ісус ще прославлений...” (Від Івана, 7.38-39)

Тоді “і живу вже не я, а Христос проживає в мені” (Послання апостола Павла до Галатів, 2.20). Тоді ми стаємо дійсно “не від світу”. Тоді воістину можемо йти по бурхливих водах моря світу цього, і не потопати. Тоді ми вже не дольні, але горні, не земні, а небесні, не тілесні, а духовні.

Тоді молитва уст і розуму переходить на вищий рівень – молитви серця. І не ми вже говоримо, але Дух Святий промовляє нашими устами. І не ми вже молимось, а молиться за нас Дух Святий. І духовне осяяння стає духовним відчуттям, сягаючи найвищого містичного досвіду Божественної реальності – духовного чуття та неземного богоспоглядання.

І піднімаємось ми до “третього неба”, до раю, де чуємо “слова невимовні, що не можна людині їх висловити” (див. Друге до Коринфян, 12.1–5). І стаємо ми, кожен зосібна, краплинкою у тій хмарі вірних свідків Господніх, на якій і прийде Він на землю судити живих і мертвих...

І тоді-то й візьмуть царство святі Всевишнього, і царству Його не буде кінця! Амінь.


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: