Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 207: Не будьмо останніми...


В неділю сімнадцяту по П’ятидесятниці читається у храмах Євангеліє від Матвія:

“І, вийшовши звідти (з землі Генісаретської), Ісус відійшов у землі тирські й сидонські. І ось жінка хананеянка, із тих околиць прийшовши, заголосила до Нього й сказала: «Змилуйся надо мною, Господи, Сину Давидів, – демон тяжко дочку мою мучить!» А Він не казав їй ані слова. Тоді учні Його, підійшовши, благали Його та казали: «Відпусти її, бо кричить услід за нами!» А Він відповів і сказав:«Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого»...

А вона, підійшовши, уклонилась Йому та й сказала: «Господи, допоможи мені!» А Він відповів і сказав: «Не годиться взяти хліб у дітей, і кинути щенятам»... Вона ж відказала: «Так, Господи! Але ж і щенята їдять ті крихти, що падають зо столу їхніх панів».

Тоді відповів і сказав їй Ісус: «О жінко, твоя віра велика, – хай буде тобі, як ти хочеш!» І тієї години дочка її видужала” (Від Матвія, 15 розділ, 21-28 вірші).


В духовному розумінні землі тирські й сидонські – це краї торгівлі, землі, серця (“земля” біблійною мовою – то серця людські, – див. Книгу пророка Ісаї, 1.2; Від Матвія, 13.19), в яких відбулася підміна духовних цінностей на матеріальні. Недаремно у “жалобній пісні на тирського царя” більшість екзегетів (тлумачів Святого Письма) вбачає символіку на Люцифера (“Люцифер” – латиною Денниця, Син зорі) – падшого ангела, який був Херувимом помазаним благодаттю на служіння, але через торгівлю серця свого став ворогом і супротивником Богові (“диявол” – наклепник, ошуканець; “сатана” – ворог, супротивник), – див. Єзекіїля, 28.1–19.

Назви міст Тир і Сидон промовляють самі за себе. “Тир” – означає скеля, висоти торгівлі в серці людському, узгір'я підміни істинних цінностей на земне багатство, що точить його міль та іржа. “Сидон” – риболовство, духовна країна, що захоплює в рибальські сіті омани багатства світу цього душі людські. І в цих-то “землях”, в цих “містах”, у цьому суспільстві язичеському зустрічає Господь жінку хананеянку.

Ханаан – син Хама, ім’я його перекладається як раб, купець (знову ж таки рабство гріха і торгівля істиною). Жінка хананеянка уособлює собою життя людини, яка проміняла віру на ідолопоклонство, на поклоніння “людській пожадливості та зажерливості, що вона – ідолослуження”, – див. Послання апостола Павла до Колосян, 3.5. А відтак і стала рабою гріха.

І мучиться тяжко дочка її – чуттєвий світ цієї людини, – і страждає вона, бо горить в демонському вогні ненаситності. Знемагається від страху, болю, хвороб; терпить муки душевні та тілесні, позаяк “сластолюбством купила собі пошкодження”, – як мовить святий Григорій Богослов. І точить душу її “невсипуща черва” незадоволення собою, своїм життям, бо не має така людина щастя, адже щастя – це насамперед задоволення духовних, а тоді вже й фізичних потреб людини. І страждає вона у цьому геєнському вогні, і мучиться в шеолі (у пеклі духовному), де темрява зовнішня. Де морок незнання Бога, небачення шляху, і правди, і життя: шляху до царства духовного, до царства благодаті, простою мовою – до щастя. І доля її – тільки плач та безсилля щось змінити, і скрегіт зубовний через злість на себе й оточуючих.

Але “Як тривога – то до Бога”. І людина, яка все життя вважала себе невіруючою, усе життя приносила жертви божкам світу цього – земним цінностям: владолюбству, гордості, честолюбству, насильству та користолюбству, – коли нестерпним стає її життя, звертається до Бога! Починає волати: “Господи! Якщо Ти є!..” Проте дуже важко їй пробитися крізь терня серця свого до Господа, важко відкрити двері і впустити Його. Увесь досвід життєвий язичника та атеїста противиться поруху до віри. Тому-то й каже Господь: легше відкрити свої серця тим, хто хоча й занечистився, і блудить з язичництвом, але усе-таки вихований у вірі, має в серці своєму віру в Єдиного Бога. “Я посланий тільки до овечок загинулих дому Ізраїлевого...” (Тут “дім Ізраїлів” – церква, громади віруючих, хай і невірних, загинулих для Бога, як той блудний син.) Я прийшов насамперед до тих, хто належить до народу віри, хоча й заблукав, і спокусився світом, і занечистив віру свою. Саме цих заблудлих синів і дочок у першу чергу Я маю привести до Отця, щоб “хоч були вони мертві – та ожили, пропали – та знайшлися...” (див. Від Луки, 15.11–32).

І тут, як бачимо, розпач цієї нещасної жінки, цього нещасного життя, дає їй поштовх до самозречення – до віри, якій можуть позаздрити й деякі “сини Ізраїлеві”! Ми бачимо тут покаяння, надію на спасіння, крик душі й смиренне благання: “Так, Господи!..” І Господь, побачивши віру її, відповідає: “Хай буде тобі, як ти хочеш...”

Сказав Господь до роду лукавого та перелюбного фарисеїв від релігії: “Рід лукавий і перелюбний шукає ознаки – та ознаки йому не дадуть, окрім ознаки пророка Йони... Ніневітяни (ті, хто був войовничим матеріалістом. – Авт. ) стануть на суд із цим родом (твердошиїх та кам'яносердих синів духовного Ізраїля. – Авт. ), – і осудять його, вони-бо покаялись через Йонину проповідь. А тут ото Більший, ніж Йона! Цариця з півдня (представники світу, які не задовольняються матеріальними “стручками, що їдять їх свині”, шукають істину. – Авт. ) на суд стане з родом оцим, – і засудить його, бо вона з кінця світу прийшла Соломонову мудрість послухати, а тут ото Більший, аніж Соломон!” (Від Матвія, 12.38-42).

Сьогоднішнє Євангеліє для нас і про нас, дорогі “сини Ізраїлеві”. Пам’ятаймо, прийшов Христос найперше до нас з вами. Тому вважаймо, щоб не сталося бува і з нами так, що “перші стануть останніми, а останні – першими...”

Не будьмо ж останніми.


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: