Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 21: Молитви до святих


Запитання читача:
Чому православна церква вчить поклонінню святим, адже сказано: “Господові Богові своєму вклоняйся, і служи одному Йому!..”?

Відповідь:
Догмати (визначення істин) православної церкви вчать вірних не поклонінню, а молитовному єднанню, тобто спілкуванню зі святими. Церква молиться за всіх спочилих у вірі, благаючи Господа про прощення їм гріхів “вільних і невільних, свідомих і несвідомих, чи то в слові, чи в ділі, чи думкою...” Бо немає людини, щоб жила і не згрішила. Бо один Господь без гріха. Бо коли кажемо, що гріха не маємо, то себе обманюємо, і немає в нас правди (Перше послання апостола Івана, 1 розділ, 8 вірш). Отже, якою праведною не була б людина що відійшла з цього світу, Церква супроводжує її відхід спільною молитвою за неї до Господа.

Разом з тим, як вчить східна догматика, коли загальний голос Церкви свідчить про праведність спочилого, – християни, окрім молитви за нього, навчаються добрим прикладом його життя і ставлять його за взірець для наслідування, як і сказано: “Ви світло для світу. Не може сховатися місто, що стоїть на верховині гори. І не запалюють світильника, щоб поставити його під посудину, але на свічник, – і світить воно всім у домі. Отак ваше світло хай світить перед людьми, щоб вони бачили ваші добрі діла, та прославляли Отця вашого, що на Небі” (Євангеліє від Матвія, 5 розділ, 14–16 вірші).

Коли ж надалі загальне переконання у святості покійного підтверджується особливими свідоцтвами, якими є мучеництво (мученицька смерть за віру), безстрашне ісповідництво (відкрите сповідання віри перед лицем переслідування і страждань), самовіддане служіння Церкві, дар зцілень і, особливо, якщо Господь підтверджує святість спочилого чудесами після його смерті під час його молитовного поминання, тоді Церква прославляє його особливим чином. Молитви про прощення небіжчику гріхів та про його упокоєння припиняються, віддаючи місце іншим формам духовного спілкування, а саме прославленням його подвигів у Христі (бо “не ставлять світильника під посудину”), також проханням до нього, аби молився за нас, за прощення гріхів наших, за наше духовне зростання, щоб молитовно підтримував нас у наших болістях та нуждах.

На те, що спочилі святі праведники знаходяться у постійному єднанні з Богом, і здатні духовно бачити те, що діється у світі видимому та впливати на ці події молитвами своїми, вказує нам і Святе Письмо. В Апокаліпсисі читаємо: “І коли п’яту печатку розкрив, я побачив під жертовником (під Небесним, духовним жертовником волі Божої. – Авт. ) душі побитих за Боже Слово, і за свідчення, яке вони мали. І кликнули вони гучним голосом, кажучи: «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?..” (Об’явлення, 6.9–10)

Про те ж, наскільки виправданим є молитовне єднання з праведниками (тим більше зі святими, досконалими праведниками, які повністю присвятили себе служінню Богові, які перемогли кров’ю Агнця та словом свого засвідчення, і не полюбили життя свого навіть до смерті (див. Об’явлення, 12.11)), свідчать нам святі апостоли: “Отже, признавайтесь один перед одним у своїх прогріхах, і моліться один за одного, щоб вам уздоровитись. Бо дуже могутня ревна молитва праведного” (Послання апостола Якова, 5.16); “Бо очі Господні – до праведних, а вуха Його – до їхніх прохань…” (Перше послання апостола Петра, 3.12).

І дійсно, коли ми не в Дусі, коли переживаємо моральну кризу, охолодження віри, духовне падіння, – ми маємо право, ба більше, просто зобов’язані звернутися до братів наших по вірі за підтримкою: “Сестро Маріє, чи брате Іване, я потребую вашої молитовної підтримки. Помоліться за мене, немічного...” Це нормально! Це основний принцип Церкви: “Носіть тягарі один одного, і так виконаєте закона Христового” (Послання апостола Павла до Галатів, 6.2).

Патріарх Яків у своєму видінні бачив цю Божественну будову Церкви – Драбину в Небо: “І снилось йому, – ось драбина поставлена на землю, а верх її сягав аж до Неба. І ось ангели Божі виходили й сходили по ній...” (Буття, 28.10–17). Духовний зміст цього видіння розкривається так: усі ми мусимо прагнути до висот досконалості, стати ангелами (грецькою – вісниками) Божими. І хто досягає висот Неба, висот царства Духа, – той покликаний спуститися до рівня братів своїх і допомогти піднятися й їм. Це принцип церковного єднання. Молитовне ж єднання зі святими і є практичною реалізацією цього принципу, здійсненням зв’язку християн на землі (Церкви воюючої) з Церквою Небесною (торжествуючою), про яку каже апостол Павло: “Але ви приступили до гори Сіонської, і до міста Бога Живого, до Єрусалиму Небесного, і до десятків тисяч ангелів, і до Церкви первороджених (тобто духовних. – Авт. ), на Небі написаних, і до Судді всіх – до Бога, і до духів удосконалених праведників, і до Посередника Нового Заповіту – до Ісуса...” (До Євреїв, 12.22–24).

Дійсно, немає іншого посередника між Богом і людьми, окрім Господа нашого Ісуса Христа. І святі Церкви Небесної, торжествуючої, виступають не в ролі посередників, як хибно розуміють це представники деяких нетрадиційних християнських конфесій, але є братами й співслужителями нашими, що допомагають нам у нашому служінні як прикладом свого подвижницького життя, так і молитвами своїми за нас, немічних. Бо “Бог же не є Богом мертвих, а живих, бо всі в Нього живуть”: як ми у світі видимому, на землі, так і вони в світі невидимому, на Небі. І Бог бажає об’єднати все у Христі Ісусі: небесне (духовне, тонкоматеріальне) й земне (До Ефесян, 1.10).

І, нарешті, щодо поклоніння. Ми не поклоняємося угодникам Божим як Богові, як хотів це зробити язичник Корнилій, проте Петро не дозволив йому (див. Дії святих апостолів, 10.26). Але вшановуємо їх як служителів Божих, подібно тому, як зробив це темничний сторож, що зажадав світла Божого спасіння: “Зажадавши ж той світла, ускочив, і тремтячий припав до Павла та до Сили...” (Дії, 16.29). Припадаємо й ми до святих, як до носіїв цього Світла, як до тих, що одержали славу Господню і принесли цю славу й для нас. Як і читаємо у святій Євангелії, а саме в молитві Ісуса за учнів й за вірних Своїх на таємній вечері. Господь звертається до Отця: “Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене, щоб були всі одно: як Ти, Отче, в Мені, а Я у Тобі, щоб одно були в Нас і вони, щоб увірував світ, що Мене Ти послав. А ту славу, що дав Ти Мені, Я їм передав, щоб єдине були, як єдине і Ми…” (Від Івана, 17.20–22)



www.vedmedenko.org


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: