Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 222: Про устрій і структуру Апостольської Православної Церкви


Духовні корені Апостольської Православної Церкви (АПЦ) сходять до Істинно-Православної (Катакомбної) Церкви, в якій був хрещений протоієрей Олександр Мень. Апостольське наступництво (канонічна лінія єпископату) відновлено у 2000 році, завдяки Українській Автокефальній Православній Церкві. Біля витоків створення АПЦ стояв друг і соратник отця Олександра, священик Гліб Якунін – відомий релігійний, громадський та політичний діяч, дисидент, член Гельсінкської групи, тоді вже клірик УПЦ КП.

АПЦ представляє собою ліберальний напрямок, на відміну від нинішньої ІПЦ. Втім, обидва ці крила Катакомбної Церкви – як ліберальне, так і консервативне, – являються виразниками ідеї духовного відродження Православ`я.

Головним напрямом (тенденцією розвитку) Апостольської Православної Церкви є відновлення доімперського (ранньохристиянського) устрою церковного управління (церковної демократії), насамперед соборноправності, втраченої ще за часів імператора Юстиніана – сьогодні ж лише декларованої у православному Символі Віри. Також здійснення всеосяжних і послідовних реформ на благо Церкви й проповіді Євангелія.

У Декларації про утворення АПЦ зокрема зазначається:

«Ми вважаємо можливим прийняття григоріанського календарного стилю слідом за більшістю Православних Церков, в залежності від бажання віруючого народу. Скасування системи церковних нагород, які породжують кар`єризм і корупцію в Церкві. Послаблення жорсткої практики постів (не покладати на віруючих “тяжких тягарів”), надання аскетичного подвигу совісті кожного. Богослужіння може відбуватися за бажанням віруючих будь-якою мовою. Кожна відправа має неухильно супроводжуватися проповіддю. Виключити з практики церковного життя обов`язкові побори за богослужіння і треби (такси за треби). Поступово спрощувати обрядову сторону православного служіння, звільняючи його від візантійської пишноти. За необхідності допускати скорочення відправ, залишаючи бажаючим можливість здійснювати їх за монастирським чином. Відкрити вівтар для більшої участі віруючих у богослужінні…»

Апостольська Православна Церква не є помісною патріархальною церквою – ні російською, ні українською, ні будь-якого іншого державно-територіального підпорядкування. АПЦ – це об’єднання незалежних помісних церков. Про це свідчить й сама її назва – «Апостольська Православна Церква», на відміну від, скажімо, Російської Православної Церкви (РПЦ), Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП), Української Автокефальної Православної Церкви (УАПЦ) тощо. Кожен єпархіальний архієрей на своїй кафедрі є помісним єпископом, а єпархіальна громада, відповідно, – помісною церквою...

В тій же Декларації сказано:

«Ми відмовляємось від географічного, національно-територіального принципу “канонічної території”, що по суті являє собою середньовічно-кріпосницькі пережитки державного устрою, перенесені в сферу церковного життя…»

Апостольська Православна Церква й зареєстрована як централізована релігійна організація за назвою: «Об’єднання православних общин апостольської традиції». Наша канонічна територія там, де нас приймають…

Апостольська Православна Церква відмовилася від інституту патріаршества, який з’явився лише у V-VI сторіччях, до цього ж його не було. Та й посади Митрополитів в АПЦ – це саме посади, а не сан. За думкою І.С. Аксакова, встановлення патріаршества – це «винахід імператора Юстиніана і його чиновників, як паралель цивільним префектам. “Полі-папізм” патріаршої системи гірше римського “моно-папізму”. У дійсному православ`ї владу над єпископами та місцевими Церквами мають лише Собори, а не патріархи і митрополити…»

Згідно з Уставом АПЦ посади Предстоятеля та регіональних Митрополитів (Українського, Російського, Західноєвропейського тощо) являються виборними, на чотири роки. Вони обираються Собором АПЦ з числа Єпископів, і виконують делеговані їм організуючі, координуючі, контролюючі та представницькі функції церковного управління. Предстоятель АПЦ є рівним серед рівних Єпископів Церкви – на сьогодні ним обраний Митрополит Віталій (Кужеватов). Митрополитом Київським і всієї України обрано Єпископа Волинського і Галицького Олега (Ведмеденка).

Апостольська Православна Церква сповідує принцип, висловлений святим Ігнатієм Богоносцем: «Без єпископа немає Церкви: де єпископ, там має бути й народ, так само, як де Ісус Христос, там і соборна (вселенська) Церква...» (Послання до Смирнян, VIII розділ)

Де Єпископ, там і Церква. Кожна Єпархія на чолі зі своїм правлячим Архієреєм є незалежною помісною Церквою. З огляду на це, кожен єпископ АПЦ має право приймати під свій омофор (безпосереднє управління) будь-яку громаду, священнослужителя чи мирянина за їхнім проханням.

Апостольська Православна Церква фактично являє собою конфедерацію незалежних помісних Церков, у кожній з яких присутня вся повнота благодаті. Святий принцип соборності був сформульований ще Блаженним Августином: «В головному – єдність, у другорядному – свобода, і в усьому – любов…» Доречно згадати, що на Першому Вселенському соборі, який прийняв православний Символ Віри, було представлено близько ста незалежних (автокефальних) церков...

Члени АПЦ мають різні політичні погляди. У цьому ми слідуємо Постанові Собору від 2/15 серпня 1918 року: «Скасування загальнообов`язкової церковної політики і надання на волю кожного члена Церкви займатися чи ні цією церковною політикою (миряни), але із зобов`язанням, щоб ніхто не займався політикою від імені Церкви, а тільки від свого імені, і не переносив відповідальності на Церкву за свою або чужу політичну діяльність, і щоб не прагнув шкодити Церкві своєю політичною діяльністю».

Що ж стосується духовенства, то Церква відокремлена від держави, і це правильно. Завдання священства не займатися політикою, але навчати політиків. Закону Божому. Смиренню й любові. Духовним законам світобудови. «Бо уста священикові знання стережуть та Закона шукають із уст його, бо він Ангол Господа Саваота» (Малахiї 2:7). Священик той, хто повністю присвятив себе Богові. Церква не вчить що робити, Церква вчить – як робити. А з цього «як» – відкривається «що». Здобудь Духа Святого, і Дух Святий тебе всьому навчить. Роль священика (в т.ч. й капелана, в т.ч. й на війні) близька до ролі лікаря. Перший лікує тіло, другий – покликаний лікувати душу. Завдання Церкви не піднімати бойовий дух. Завдання Церкви – здобувати Дух Святий.

Принцип прийняття під омофор АПЦ простий, і повністю відповідає вченню Христової Церкви: «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать…» (Якова 4:6) Служіння єпископа полягає насамперед у тому, аби оберігати церкву від «ідольських жертов» (обрядовір’я) та «крови» (агресії і нетерпимості, духа насильства та користолюбства), від «задушенини» (догматизму) та «блуду» (зі світом) – див. Дiї 15:29. Як і апостол стверджує: «Не єднатися з тим, хто зветься братом, та є перелюбник, чи користолюбець, чи ідолянин, чи злоріка, чи п`яниця, чи хижак. Із такими навіть не їсти…» (1-е до Коринфян 5:11) Головний критерій – смирення. Православ’я – це дух смиренномудрості, та містичний досвід Східної Церкви.

Усі храми та церковне майно в Апостольській Православній Церкві належать громадам, а не єпархіальним управлінням, як це прийнято в інших традиційних церквах.

www.vedmedenko.org.ua

Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: