Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 226: Свято Миколая


19 грудня церква Христова згадує святого Миколая, архієпископа Мир Лікійських, чудотворця. Сказання про житія особливо шанованих святих донесло до нас відомості про буття і працю цього угодника Божого.

Майбутній святий народився у лікійському місті Патарі, наприкінці ІІІ сторіччя. Батьки його були багатими й благочестивими, і за порадою дядька, єпископа патарського, присвятили сина на служіння Господу. В молоді літа Миколай був висвячений в сан пресвітера, і все своє життя віддав на служіння Богові і пастві. Коли батьки його померли, він використав усе своє багатство на допомогу убогим, стражденним та нещасним. Пам’ятаючи заповідь Божу, святий праведник робив добро таємно, не чекаючи винагороди за чисельні благодіяння.

Життя майбутнього святителя було сповнене чудесних подій. Так, під час подорожі до гробу Господнього, Миколай заспокоїв бурю на морі і воскресив одного матроса, який впав з верха корабельної щогли, та розбився на смерть. Повернувшись із Єрусалиму, він мав бажання віддалитися від світу та цілковито присвятити своє життя Богові, але під час молитви почув Голос, який сказав йому: “Миколаю! Це не та нива, на якій принесеш ти очікуваний Мною плід. Зверни життя своє до людей, щоб прославилося в тобі Ім’я Моє...” Почувши ці слова, спасенник зрозумів, що йому призначене Господом не чернече життя, і, полишивши думки про усамітнення, вирушив у Мири, головне місто Лікії, не знаючи ще, що чекає там на нього...

У Мирах в цей час обирали єпископа на місце щойно померлого Іоанна, і старішому з архіпастирів було видіння. Йому з’явився “Муж світлий”, і наказав вночі, перед ранішнім богослужінням, стати в дверях та дожидатися прихожан. “Перший, хто увійде”, – сказав він, – “і є обранець Божий; і ім’я йому – Миколай”... Єпископ розповів про це іншим архієреям, і коли вони зібралися до церкви, він став біля вхідних дверей храму. Першим, хто увійшов в церкву, був святий Миколай. “Як звати тебе?” – спитав його єпископ. “Миколай, раб твоєї святині”, – смиренно відповів йому великий чудотворець. Тоді єпископ, взявши його за руку, поставив посеред інших архієреїв, і, звертаючись до народу, що сходився до храму, гучним голосом сповістив: “Прийміть, браття, свого пастиря! Сам Дух Святий помазав його і доручив йому управління вашими душами. Не людський вибір, але суд Божий настановив його...” Громада радісно дякувала Господу, а майбутній святитель, підкорившись волі Божій, смиренно прийняв високий сан архієпископа, хоча й вважав себе недостойним бути намісником святительської кафедри.

Ставши пастирем лікійської церкви, святий Миколай повністю присвятив себе пастві, й невтомно піклувався про благо духовних чад своїх. Однак невдовзі мирне управління святителя було порушене жорстокими гоніннями, що їх відкрив проти християн імператор Діоклетіан. Вони розпочалися в Никомидії, а звідти поширились на всю Римську імперію, досягли й лікійської області. Святий Миколай, не боячись гонителів, безстрашно проповідував віру Христову, за що разом з багатьма християнами був ув’язнений до темниці, де страждав від голоду й спраги, терпів усілякі скорботи, своїм прикладом і словом підтримуючи та втішаючи інших в’язнів.

З початку царювання імператора Костянтина гоніння припинилися, і Мир-Лікійський архієпископ, вийшовши з темниці, знов взяв управління над своєю паствою. У цей час нове лихо спіткало церкву: в ній почалися внутрішні чвари. Єресі і розколи взялися турбувати християн. В надрах самої церкви з’явилися неправдиві вчителі, на чолі яких став олександрійський священик Арій. Бажаючи відновити мир у церкві Христовій, імператор 325 року скликав у місті Нікеї єпископів з різних областей імперії для вирішення питань, що їх підняли відступники. Це був перший вселенський Собор, на якому були присутні 318 отців Церкви. Собор засудив аріанську єресь, також на ньому був складений Символ Віри до 8-го члена. На цьому соборі був присутнім й архієпископ Миколай, і під час гострої суперечки з Арієм, “не стерпівши богохульства, вдарив його по щоці...” Цей прикрий вчинок був справедливо засуджений усім собором єпископів. Святителя Миколая позбавили архієрейських знаків. Проте деякі з єпископів мали те саме чудне видіння, що було перед вибранням його в архієреї: вони “побачили з одного боку від святителя Ісуса Христа з євангелієм, а з другого – Матір Божу з омофором (архієрейським наплічником. – Авт.)”. Після цього відкриття святому Миколаю повернули архієрейські знаки, і почали вшановувати його як угодника Божого.

Певна річ, отакий вчинок святого пастиря не був тоді, і не є тепер прикладом для наслідування, хоч ніби і свідчить про ревність до Божого. Бо “Не силою й не міццю”, – навчає Господь, – “але тільки Духом Моїм” (Захарiя 4:6). Духом милосердя, Святим Духом смирення й любові має змагатися воїнство Христове. Тож цей епізод є лише підтвердженням того, що лише Господь без гріха, і що всі ми, навіть найдосконаліші з нас, не застраховані від помилок. Згадаймо у цьому контексті й святого апостола Петра, який в запалі, захищаючи свого Учителя, “відсік вухо рабу первосвященика, Малхові”. Що відповів на це Христос? “Сховай свого меча в його місце, бо всі, хто візьме меча (у тому числі й меча образливого слова. – Авт.), від меча і загинуть (тут загинуть духовно, втративши смирення, а, отже, й благодать. – Авт.)” (Вiд Матвiя 26:52). Втім, видіння стосовно святого Миколая, отримане архієреями церкви, було свідоцтвом як щирого розкаяння його у тому, що сталося, так і прощення йому хвилинної слабкості всемилостивим Богом.

Повернувшись у Мири святий Миколай, як і раніше, продовжував керувати своєю паствою, здійснивши в цей час немало чудес, про які детально розповідається в широкому описі його житія. Свій земний вік він скінчив у глибокій старості, в 343 році, у Мирах, і був покладений у соборній церкві. З нетлінних мощів його точилося благовонне миро, від якого віруючі отримували зцілення. Згодом мощі святого були перенесенні в місто Бар (Італія), де й спочивають донині.

Церква прославляє святителя Миколая чудотворця на рівні зі святими апостолами, і святкує день його упокоєння 19 грудня; а 22 травня – день перенесення мощів у місто Бар.

Тропар (головна пісня свята): “Правилом віри й образом лагідності, стриманості вчителем явив тебе стаду твоєму Той, Хто є істиною всіх речей. Ради цього придбав ти смиренням – високе, убогістю – багатство, отче, священноначальнику Миколаю. Моли Христа Бога, щоб спастися душам нашим…”

http://vedmedenko.org.ua/

Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: