Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 229: Про церковну демократію


Головним напрямом розвитку Апостольської Православної Церкви являється відновлення доімперського (ранньохристиянського) устрою церковного управління (церковної демократії), насамперед соборноправності, втраченої ще за часів імператора Юстиніана, – сьогодні ж лише декларованої в православному Символі Віри. Також здійснення всеосяжних і послідовних реформ на благо Церкви та проповіді Євангелія.

Однак, як це часто буває, під час такого роду розбудови виникають і певні ризики та небезпеки. Насамперед маю на увазі небезпеку відходу від заповіданого отцями середнього, «царського шляху» сходження. І не лише праворуч – в сторону ортодоксії, консерватизму та деспотії вищої церковної ієрархії (як це бачимо в деяких посткатакомбних церквах), але й, що властиво саме ліберальному крилу православ’я, ліворуч – до напівсвітської «церковної вольниці». Бог же не є Богом безладу, але порядку: «Все [у вас] хай буде добропристойно й по чину» (1Кор.14:40). Ось про це і піде мова. Безперечно, такий стан речей пов’язаний, перш за все, з об’єктивними проблемами при підборі кадрів, та з питанням якості духовної освіти. Не останню роль відіграє тут і не до кінця сформоване положення канонічного права Апостольської Православної Церкви. Назвемо це «проблемами зростання».

Відносно канонів АПЦ, то вони наразі знаходяться на стадії формування. Позиції Статуту теж потребують доопрацювання в світлі Слова Божого та джерел канонічного права (в чому й я приймаю безпосередню участь, зокрема ось цією статтею). Що ж стосується питання застосування чи ні у церковній практиці загального канонічного права (канонів) Православної Церкви, і насамперед, Правил Святих Апостолів, та в якому обсязі, – то нагадаю, що АПЦ здійснює своє служіння в руслі саме православної церковної традиції. Апостольська Православна Церква є конфедерацією незалежних помісних церков. Незалежних – тут як адміністративно, так і канонічно. Кожна єпархіальна громада на чолі зі своїм правлячим архієреєм є автокефальною церквою, і в кожній з них присутня вся повнота благодаті. Де Єпископ, там і Церква. Саме він і повинен приймати рішення. У своєму служінні єпископ має користуватися насамперед Словом Божим, Священним Переданням, та покликом благодаті Всесвятого Духа.

У вирішенні церковних питань Православна Церква послуговується двома принципами – ікономії та акривії:

Акривія (грец. – «точний зміст, сувора точність, ретельність») – в християнстві точний зміст, строгість, відповідність букві закону; принцип вирішення церковних питань з позиції суворої визначеності. Акривія означає незмінність догмату, внутрішнього правила віри.

Виходячи з принципу акривії повинні вирішуватися проблеми догматичного характеру. Тобто в питаннях догми необхідно керуватися абсолютної строгістю. Питання ж каноніки і церковної практики можна вирішувати як з позицій акривії, так і з позицій ікономії, беручи до уваги зовнішні обставини.

Якщо ікономія є принципом практичної користі, то акривія – це принцип абсолютності, суворої визначеності, яка виключає будь-яку двозначність і невизначеність, що допустимі в частині практичного церковного життя та пастирської діяльності, і що вирішуються згідно церковної ікономії. Звідси не можна робити висновок, що акривія є підхід до вирішення питань з принципових позицій, а ікономія – підхід «безпринципний», вузькоутилітарний; бо в основі того й іншого лежать вищі церковні принципи...

Ікономія – грец. oikonomia (мистецтво управління домом, домоуправління, домобудівництво, від oikos – дім, і nomos – закон) – це принцип вирішення церковних питань з позиції практичної користі, зручності і поблажливості. Це позиція милосердя, невимогливості до людських немочей і слабостей в церковно-практичних та пастирських питаннях. Це той спосіб ставлення до вчинків християн, коли сенс пастирської дії переноситься на можливі наслідки, і заради їх виправлення пом`якшується, або й скасовується єпитимія за провину. Це можливість приймати рішення, що порушує букву церковного канону, але не суперечить духові. Це святий принцип переважання духу над буквою, змісту над формою, віри над обрядом. Це прийняття компромісів і до тих, часто заплутаних історичних і церковних ситуацій, які склалися у зв`язку з нашою гріховною людською природою.

Так, заради невіруючого, інославного, іновірного чоловіка, який не бажає вступати в церковний шлюб з християнкою, остання, яка живе з ним заради любові, не звинувачується у гріху. Або солдату, який іде на війну, може бути дозволено обвінчатися навіть під час Великого посту. Часто священик по відношенню до деяких грішників не застосовує строгих церковних канонів, за якими їх слід відлучити від причастя на багато років. (Наприклад, за вбивство відлучають від причастя на 20 років, за перелюбство на 15 років, за блуд – на 7 років). Священик застосовує церковну ікономію до такого грішника виходячи з конкретної духовної та церковної ситуації, в якій той перебуває. А іноді навпаки – слід застосувати строгість, щоб спонукати людину до каяття, і відрізати шлях до гріха, або ж зберегти громаду від єресі та розколів, безчинства та ворохобства.

У загальній практиці Церкви ікономія – це незастосування канону або дисциплінарного правила там, де його наполегливе застосування суперечило б духу Святого Письма і Священного Передання – духу смирення й любові, могло б викликати спокусу або новий гріх. Принцип ікономії оберігає Церкву від книжництва і фарисейства, сектантства і мракобісся (обскурантизму), клікушества і фанатизму. За визначенням архієпископа Іоанна Сан-Франциського – від духу душевної (не духовної) ревності, від дотримання чистоти віри при втраті глибини її, від раціоналізації віри і втрати любові.

Тепер, щодо власне церковної демократії. Церковна демократія передбачає принцип демократичного централізму. Це вибірність церковної ієрархії знизу до верху, та підзвітність її громаді вірних зверху до низу. Ця форма устрою заснована на обов`язковості рішення вищестоящих церковних органів для нижчестоящих. При демократичному централізмі всі постанови (укази, розпорядження, благословення) – від настоятеля до правлячого архієрея в межах їх компетенції – обов`язкові для всіх вірних парафіяльних і єпархіальних громад. При цьому самі церковні ієрархи обираються (представляються для дияконської, ієрейської, архієрейської хіротонії) самими громадами.

Церковна демократія відрізняється від світської тим, що ієрархія тут встановлюється один раз, і назавжди. Існує таїнство хіротонії (рукоположення) на священство, та не існує чину відняття благодаті священства. Як дружина обирає батька своєї дитини один раз, так і церква – обирає духовних отців своїх чад тільки раз, і назавжди. Тож молитися і розважати про достойність того чи іншого кандидата на рукоположення слід до того, як співати йому «Аксіос» («Достойний»). Батьків не обирають двічі. Залишається тільки одне: «Слухайтесь ваших наставників та коріться їм, вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, бо це для вас не корисне» (Євр.13:17). В цьому заховується принцип смирення.

Обираючи своїх достойників громада керується не лише людським розумом, як це робиться в світі, але насамперед натхненням Святого Духа Божого. Як і написано: «Людина нічого приймати не може, як їй з неба не дасться» (Від Івана 3:27). «А чести цієї ніхто не бере сам собою, а покликаний Богом, як і Аарон…» (До євреїв 5:4)

Церковна демократія за визначенням є демократія обмежена. Церква – це організм боголюдський, в якому воля людська свідомо підпорядковується волі Божій. Не може в ній існувати демократії в світському розумінні цього слова, демократії як «влади народу», адже владою в ній є Христос. Свобода і вольниця – поняття далеко не тотожні. Церква це не вертеп розбійників, де кожен сам собі отаман. Церква – це воїнство Христове. Церковна демократія – це демократія, обмежена церковною дисципліною та Духом Святим.

«Отож, сину мій, зміцняйся в благодаті, що в Христі Ісусі вона!
А що чув ти від мене при багатьох свідках, те передай вірним людям, що будуть спроможні й інших навчити.
А ти терпи лихо, як добрий вояк Христа Ісуса!
Бо жаден вояк не в`яжеться в справи життя, аби догодити тому, хто військо збирає.
А як хто йде на змаги, то вінка не одержує, якщо незаконно змагається…» (2Тим.2:1-5)

http://www.vedmedenko.org.ua/

Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: