Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 39: Субота Господня


Запитання читача:
Нещодавно мала розмову з віруючими церкви адвентистів сьомого дня, під час якої вони гостро дорікнули мені за те, що ми, православні, змінили суботу Господню на неділю, а це, мовляв, гріх. Поясніть, чи так це насправді?..

Відповідь:
Що таке гріх? Як вчить нас Святе Письмо, гріх – то беззаконня (Перше послання апостола Івана Богослова, 3 розділ, 4 вірш). Отже, гріх – це ніщо інше, як порушення закону Божого. Саме в цьому, в порушенні Закону, а точніше четвертої заповіді закону Божого й полягає звинувачення, про яке розповідає сестра.

Що ж, давайте розглянемо це питання якомога детальніше, тим більше що воно належить до категорії запитань, які найчастіше задають вірні під впливом ідеологічного пресингу так званих “суботників” – представників тих протестантських конфесій, що сповідують святкування суботи як сьомого дня тижня в єврейському календарі.

Для з’ясування суті питання повернімося до першоджерела – Закону Божого. Відкриймо другу книгу Біблії, “Вихід”, і прочитаймо двадцятий розділ з восьмого вірша:

“Пам’ятай день суботній, щоб святити його. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – субота для Господа, Бога твого: не роби жодної праці ти й син твій, та дочка твоя, раб твій та невільниця твоя, і худоба твоя, і приходько твій, що в брамах твоїх.

Бо шість днів творив Господь небо та землю, море та все, що в них, а дня сьомого спочив, тому поблагословив Господь день суботній і освятив його…” (Вихід, 20. 8–11).


Через ряд певних причин протестантизм (і, нажаль, сучасне православ’я здебільшого також) впав у буквалізм, по букві трактуючи Святе Письмо, забуваючи слова “апостола народів” Павла: “буква вбиває, а дух оживляє” (див. Друге послання до Коринфян, 3.6). Таке буквальне тлумачення Писання й призвело до хибного розуміння самого акту творення.

Адвентисти сьомого дня (як і представники інших “юдействуючих”) тлумачать шість днів творення світу як буквальні шість днів (тобто шість діб по двадцять чотири години). Будь-який неупереджений дослідник одразу зазначить у такому трактуванні першого розділу книги “Буття” як мінімум декілька слабких місць, цілком достатніх для його спростування. По-перше, слово, яке перекладачі Біблії переказали як “день”, староєврейською мовою (мовою гебру – іврит, що нею написане П’ятикнижжя Мойсеєве) звучить “йом”, і означає також період, етап. І мова тут, поза всяким сумнівом, про шість великих періодів, етапів (образно – “днів”) створення світу. І кожен з цих етапів тривав навіть не тисячі – мільйони й мільярди років. Бо хто виміряв день Господній?.. “Нехай же одне це не буде заховане від вас, улюблені, що в Господа один день – немов тисяча років, а тисяча років – немов один день!..” (Друге Петра, 3.8). “Бо в очах Твоїх тисяча літ – немов день той вчорашній, який проминув...” (Псалом 89(90).4)

Отже, як бачимо, не творив Господь світло в понеділок, твердь у вівторок, море в середу, а світила у четвер. Та цього було й не потрібно. Господь Творець, але Він – і Законодавець. І Йому немає жодного сенсу порушувати Свої власні закони – об’єктивні, вселенські закони розвитку, еволюції (“еволюція” – латинською evolutio, від evolvo – “розгортаю”). Хоча, безумовно, можна спробувати зобразити Бога таким-собі всемогутнім штукарем що, сплескуючи у долоні, миттєво творить Всесвіт. Та й прикрити подібне казково-байкарське тлумачення є чим. Для цього достатньо скористатися цитатою з Святого Письма: “Нічого для Тебе нема неможливого…”, і орудувати нею, як універсальним прикриттям своїх наївних поглядів та догм.

По-друге, слово, яке в нашій Біблії записане як “субота”, в дійсності – “шабат”, і означає воно – “спокій”. Насправді необхідно просто перекласти це слово на українську мову, і все стане на свої місця! Бо перекладачі Біблії на мови світу, зокрема й на українську, перебуваючи у тому-ж таки полоні букви, тобто уявляючи шість днів творення як буквальний тиждень, – залишили гебрейське “шабат”, “день спокою”, в календарній інтерпретації “субота”…

Як же насправді звучить четверта Заповідь українською мовою?

“Пам’ятай день спокою (!), щоб святити його. Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий – день спокою для Господа, Бога твого...

Тому поблагословив Господь день спокою і освятив його”…


Тепер зрозуміло, що навіть у буквальному значенні четверта Заповідь говорить не про єврейську календарну суботу, а про сьомий день. І, якщо в Україні першим днем тижня є понеділок то, відповідно, сьомим – неділя. Це-то і є церковна субота Господня, мовою гебру “шабат”, українською – “день спокою”. І в цей день ми відпочиваємо від усієї праці своєї, і цей день присвячуємо Богові. Якби жили ми в Ізраїлі, де робочий тиждень починається з неділі (неділя за єврейським календарем перший день тижня), то сьомий день випадав би у нас на суботу. Але позаяк ми живемо в країні, де перший день тижня понеділок, – то й сьомим днем у нас є саме неділя…

Тепер повернімося знов до Святого Письма. Підтвердженням того, що біблійною мовою субота це не день тижня, а день спокою, є й те, що в старозавітній Церкві існували поняття суботнього місяця (сьомого місяця року) і суботнього року (сьомого року, року прощення, або відпущення). Але ніде не бачимо місяця чи року-понеділка, року-вівторка, року-середи...

Наведу іще декілька на мою думку цікавих аргументів на користь того, що поняття “єврейська календарна субота” і “субота Господня” далеко не тотожні. Як сказав Господь: “Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи, а тому-то Син Людський (тут Христос. – Авт. ) – Господь і суботі…” (Євангеліє від Марка, 2.27–28)

Під час богословських дискусій на тему суботи наші брати адвентисти постійно наголошують, що субота, як святий день відпочинку, дана людству і святкується від створення світу. На підтвердження цієї тези, як правило, наводяться слова із Писання:

“І скінчив Бог дня сьомого працю Свою, яку Він чинив. І Він відпочив у дні сьомім від усієї праці Своєї, яку був чинив.

І поблагословив Бог день сьомий, і його освятив, бо в нім відпочив Він від усієї праці Своєї, яку, чинячи, Бог був створив…” (Буття, 2.2–3).


Як уже було зазначено вище, мова тут не про буквальний день тижня, в який Бог буцімто відпочивав, але про “день спокою”, етап завершення творіння. Про період гармонії людини, Бога й природи. Про час насолоди плодами мудрості. Про стан внутрішнього, духовного відчуття благодаті, доброти і слави Сущого. І цей-то стан райського спокою, стан миру й радості в Дусі Святім, стан присутності, царства Божого в серці людському і поблагословив, і освятив Творець. Ця-то Субота, цей Шабат, цей Сьомий День, День Спокою, і став – “днем відпочинку Господнього”!..

Але якщо навіть уявити собі, що мова йде просто про день тижня, то й тут, по букві, субота лише освячена і поблагословлена, але святкувати її не було заповідано. Перше святкування суботи відбулося тільки після виходу Ізраїля з Єгипту...





2. “Цей день, що його створив Господь...”



Причина встановлення святкування суботи для народу Божого висвітлюється на сторінках Святого Письма у книзі “Повторення Закону”:

“Пильнуй дня суботнього, щоб святити його... І будеш пам’ятати, що був ти рабом в єгипетському краї, і вивів тебе Господь, Бог твій, звідти сильною рукою та витягненим раменом (синодальний переклад: “м’язом високим”), тому наказав тобі Господь, Бог твій, святкувати суботній день…” (Повторення Закону, 5.12–15).

І вперше буквальне святкування суботи згадується уже після виходу народу Ізраїля з єгипетського полону, про що й читаємо в книзі “Вихід”:

“І сказав Господь до Мойсея: «Аж доки ви будете відмовлятися виконувати заповіді Мої та закони Мої? (Заповіді Смирення й Любові, виконуючи які ми вкушаємо життєдайні плоди древа Життя, древа пізнання волі Божої, древа Благодаті, котрими живилися перші люди віри в садку Едемському. Ті одвічні Заповіді, прийнявши які “вірою Авель приніс Богові жертву кращу, як Каїн” (До Євреїв, 11.4), а Енох “вірою... був перенесений на Небо, щоб не бачити смерті” (Там же, 11.5). Ті самі Заповіді, які дали змогу Ноєві “стати спадкоємцем праведності, що з віри вона” (11.7), а Авраамові, який прийняв їх у вигляді Мелхиседекових “хліба й вина” (практики й теорії спасіння), назватися другом Господнім. Ті самі, що були дані людству споконвіку: “Возлюби Господа, Бога свого усім серцем своїм, і всією душею своєю, і всіма силами своїми, і всім своїм розумом; і ближнього свого, як самого себе...” Возлюби, а для цього – смирись...)

Побачте, – Господь дав вам суботу (тут: подивіться, через жорстокосердя ваше Господь змушений був розгорнути для вас єдину Свою заповідь “Возлюби” – у вигляді десяти конкретних пунктів підзаконного служіння. Та настане повнота часу, і Предвічний Логос, Бог Слово, Господь прийде на землю в тілі. Тоді Він виконає, і заново вознесе Закон Божий, Десять Заповідей, на вікодавню, первородну, благодатну та благословенну висоту Заповіді Любові. Але допоки відродиться віра смиренна, що чинна любов’ю, – “під Законом стережено буде вас…”) тому Він дає вам шостого дня хліба двох днів. Сидіть кожен у себе, – нехай сьомого дня не виходить ніхто з свого місця».

І сьомого дня народ відпочивав…”(Вихід, 16.11–30)


Отож, як бачимо, перше святкування сьомого дня єврейським народом відбулося в пустині Сін після виходу їх із єгипетського краю. І встановлене воно було на згадку про спокій, мир і радість у Дусі Святім – благословенний відпочинок Господній, що був в серцях перших людей віри ув Едемі. А також про радість від звільнення Богом народу Свого з єгипетського рабства. Про радість переходу, перескочення, “песаху” – радість Пасхи для Господа (єврейською “пасха”, “песах” – перехід, перескочення, – звільнення від згуби, перехід зі стану рабства гріха у стан свободи духа)…

Тепер погляньмо на Закон Божий, і на четверту Заповідь зокрема, з позиції Церкви новозавітної, народу Божого часів після приходу Христа во плоті. Чи відмінив Господь Закон Божий, Десять Заповідей? Безумовно, ні! Недаремно ж ці Заповіді були написані “перстом Божим” на “кам’яних таблицях”. Адже камінь – вічний матеріал, і символічно це означає, що Закон Божий даний нам навіки. Та й так зрозуміло, що не можна зватися християнином, і порушувати Заповіді – вбивати, красти, чинити перелюб і т. ін. А як же четверта Заповідь: “Пам’ятай день спокою…” (нагадаю, що єврейське “шабат”, “субота” – “спокій”)? Безумовно, необхідно виконувати і її! Тільки виконувати, ґрунтуючись не на традиціях ортодоксального юдаїзму, а на вічному камені “духовної скелі... а та скеля – Христос”...

Єврейська календарна субота по букві була встановлена для стародавнього Ізраїля, що його звільнив Господь із рабства єгипетського. Але духовно провіщала вона Новозавітну Пасху, нове звільнення – звільнення усього людства від рабства диявола. “Так-бо Бог возлюбив світ...” Саме Христос звільнив людей від влади сатани і спас їх Своїм воскресінням, як і співаємо ми у радісному великодньому тропарі: “Христос воскрес із мертвих, смертю смерть подолав, і тим, що в гробах, життя дарував…” Наша Пасха – Христос! – виголошуємо ми. Цей день – день воскресіння Христового, – і є днем духовного звільнення усього людства від рабства гріха. В цей день “вивів нас Господь, Бог наш, сильною рукою та витягненим раменом”. Тому і наказав нам Господь, Бог наш, святкувати цей день спокою…

“Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем, – від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших!

Цей день, що його створив Господь, – радіймо та тішмося в цей день!..” (Псалом 117(118).22–24)


Але, якщо поглянути на день воскресіння Христового по букві, то який же це день за єврейським календарем? Коли буквально сталося воскресіння? Це сталося у перший день єврейського тижня, який зветься тепер неділею, і святкується християнами, ставши днем спокою – суботою Господньою!..

І, нарешті, що говорить нам відносно святкування старозавітної суботи Святе Письмо Нового Заповіту? Наведу лише декілька цитат:

“[Одного разу] Ісус переходив ланами в суботу. А учні Його зголодніли були, і стали зривати колосся та їсти.

Побачили ж це фарисеї, та й кажуть Йому: «Он учні Твої роблять те, чого не годиться робити в суботу»...

А Він відповів їм: Коли б знали ви, що то є: «Милости хочу, а не жертви», то ви не судили б невинних... Бо Син людський Господь і суботі!.. ” (Від Матвія, 12.1–8);


“І сказав Він до них (до фарисеїв): Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи... ” (Від Марка, 2.27).

Іще в часи апостольські деякі з юдействуючих християн нав’язували старозавітні обряди, у тому числі й святкування суботи, членам Церкви (зокрема, Галатам), на що апостол Павло гостро реагує, попереджуючи:

“А тепер, як пізнали ви Бога (Бога, що Йому на Ім’я Любов…), чи краще – як Бог вас пізнав, – як вертаєтесь знов до слабих та вбогих стихій, яким хочете знов, як давніше, служити?

Ви вважаєте пильно на дні та на місяці, і на пори та роки. Я боюся за вас, чи не дармо я працював коло вас?..” (До Галатів, 4.9–11).


В ті давні часи ортодоксальні юдеї постійно докоряли першим християнам за недодержання старозавітної суботи. Той самий докір із уст юдеїв та юдействуючих християн звучить і дотепер. Але й нині відповіддю їм хай будуть слова апостола народів Павла:

“Тож, хай ніхто вас не судить за їжу, чи за питво, чи за чергове свято, чи за новомісяччя, чи за суботи, – бо це – тінь майбутнього, а тіло – Христове…” (До Колосян, 2.16–17)



www.vedmedenko.org




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: