Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 42: Баптисма


Запитання читача:
Християни-баптисти стверджують, що правильним є хрещення тільки через повне занурення, а хрещення через обливання – не дійсне. Чи так це насправді?

Відповідь:
Запитання: Християни-баптисти стверджують, що правильним є хрещення тільки через повне занурення, а хрещення через обливання – не дійсне. Чи так це насправді?

Відповідь:
Слово “хрещення” у першоджерелі звучить як “баптисма”, і буквально перекладається як “занурюю”, або ж “повне занурення”. Тому-то канонічно правильним є виконання цього обряду саме через повне занурення.

Святі апостоли називали хрещення “водяним купелем у Слові”, або “купіллю відродження” (див. Послання святого апостола Павла до ефесян, 5 розділ, 26 вірш; до Тита, 3.5), чим воно і є насправді. В іншому місці хрещення порівнюється з покладанням у гріб, тобто з розп’яттям в собі гріха, смертю для гріха і воскресінням у життя вічне. Тому-то канони православної церкви й передбачають під час звершення таїнства хрещення повністю занурювати новоохрещуваного у воду – символ Слова, віри й Благодаті, – з проголошенням слів: “Охрещується раб Божий (ім’я) в Ім’я Отця, амінь, і Сина, амінь, і Святого Духа, амінь”.

Хрещення через обливання Церква теж визнає, але не схвалює як неканонічне. Воно передбачене для виключних випадків: коли немає можливості здійснити обряд канонічно – відсутність водойми чи взагалі достатньої кількості води при нагальності здійснення таїнства, хвороба або немічність охрещуваного тощо. Також православ’я вважає допустимим і дійсним здійснення обряду через посипання піском (от воно – символічне “покладання у гріб”!) в умовах пустелі. Церква також визнає християнський подвиг мучеництва за віру неохрещених як “хрещення кров’ю”.

У давнину чи не при кожному християнському храмі обов’язково будувалися так звані “баптистерії” – спеціальні купальні для здійснення хрещення вірних. Згодом, через ряд суб’єктивних (а інколи й об’єктивних) причин ця традиція була втрачена, і сьогодні у більшості випадків (окрім хрещення немовлят) хрещення здійснюється таки через обливання. Як це часто буває, виключення стало правилом. Втім, “немає поганого, щоб на добре не вийшло”. Відхід так званих “канонічних” і “неканонічних” церков від джерел канонічного права Православ’я лише підкреслює духовно-символічну сторону православної обрядовості, і вказує на необхідність перегляду певних канонів церкви.

Усе вищесказане є підставою для детальнішого розгляду феномену хрещення як обряду, символу і таїнства.

По-перше, як бачимо із Святого Письма, хрещенню обов’язково повинно передувати покаяння в гріхах свого минулого, язичеського життя. Христос починає Свою проповідь словами, якими завершує її Іван Хреститель: “Покайтеся, бо наблизилось Царство Боже!” І в книзі Діянь апостольських святий апостол Петро проголошує:

Покайтеся, і хай же охреститься кожен із вас у Ім’я Ісуса Христа (хай дасть “достойний плід покаяння”, зануриться у смирення: “Навчіться від Мене, бо Я тихий і серцем покірливий (синодальний переклад: “смиренний серцем”; новий переклад отця Івана Хоменка: “сумирний серцем”) , – і знайдете спокій душам своїм (і знайдете мир та радість у Дусі Святім – те царство Боже, яке насправді в нас і заховується)…” (Євангеліє від Матвія, 11 розділ, 29 вірш)) на відпущення ваших гріхів, – і дара Духа Святого ви приймете (народитеся від води покаяння і Духа Святого, бо Бог лишень “смиренним дає благодать”) !” (Дії святих апостолів, 2 розділ, 38 вірш).

По-друге, хрещення полягає у зануренні в Слово – в пізнанні правди Божої, яка є джерелом спасаючої віри. Бо ж “віра від слухання, а слухання через Слово Христове” (До римлян, 10.17). “Спочатку було Слово…” І саме це Слово істини, “духовне вчення смирення”: Возлюби, а для цього смирись, – і приводить нас до народження згори, до віри правдивої, смиренної, що чинна любов’ю, – віри Христової.

“Він нас породив словом правди” – промовляє апостол Яків (Соборне послання святого апостола Якова, 1 розділ, 18 вірш).

“…Христос полюбив Церкву, і віддав за неї Себе, щоб її освятити, очистивши водяним купелем у Слові, щоб поставити її Собі славною Церквою, що не має плями чи вади, чи чогось такого, але щоб була свята й непорочна!”,
– вторує йому “апостол народів” Павло (До ефесян, 5.25–27).

Тож, по-третє, хрещення є повним зануреним у віру:

“Хто увірує й охреститься (охреститься – грецькою “баптисма” – “повністю зануриться” в цю віру смиренну) , – буде спасенний, а хто не ввірує – засуджений буде” (Євангеліє від Марка, 16 розділ, 16 вірш).

І, нарешті, хрещення є зануренням у Благодать – духовним воскресінням, зростанням, поступовим заглибленням у Дух Святий аж до повного хрещення цим Духом благодаті (що символізується в православ’ї таїнством миропомазання), – благодатним відродженням в Бозі. Апостол Павло свідкує про християн:

“І такими (неправедними) були дехто з вас, але ви обмились, але освятились, але виправдались Іменем Господа Ісуса Христа й Духом нашого Бога”;

“Він нас спас не з діл праведності, що ми їх учинили були, а з Своєї милості через купіль відродження й обновлення Духом Святим
(не водою буквальною, криничною, але очищувальною водою покаяння, купіллю водною слова, віри й благодаті Божих! )” (Перше до коринфян, 6.11; до Тита, 3.5).

Хрещення є також обітницею Богові доброї совісті, як і сказано у апостола:

“Того образ, хрещення – не тілесної нечистості позбуття (не знак того, що ось хрещений – значить уже безгрішний) , але обітниця Богові доброго сумління (обітниця іти шляхом спасіння – суворим і ясним шляхом віри, шляхом смирення та аскези, стриманості й молитви) , – спасає тепер і нас воскресінням Ісуса Христа…” (Перше Петра, 3.21).

Сам обряд хрещення – це не лише духовні підпори, які допомагають православним, увійшовши в молитовний стан зв’язку із Богом, здобути в хрещенні благодать Всесвятого Духа. Це також і видимий знак “для ангелів”, яким було свого часу старозавітне обрізання. І не лише ангелів – безплотних духів, – але й пастирів Церкви, які є ангелами (вісниками) Божими, і які, здійснивши обряд хрещення (видавши новоохрещеному “боргову розписку” (див. Євангеліє від Луки, 16 розділ, 1–8 вірші)), зобов’язані піклуватися про цю овечку Христову: “заблудлу відшукувати, хвору лікувати, поранену перев’язувати, сполохану заспокоювати”. Як і сказано:

“Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів” (Від Матвія, 28.19–20);

“Бо уста священика знання стережуть, та Закона шукають із уст його, бо він ангел Господа Саваофа” (Малахії, 2 розділ, 7 вірш).


Як бачимо, суть хрещення полягає зовсім не в тому, щоб увійшовши у воду сухим, вийти із неї мокрим, – не у зовнішній формі, а в глибинній суті відродження людини. Хрещення – це духовне, містичне дійство, і дай нам Бог, зрозумівши це, повністю зануритися у віру (в Ім’я Отця); восиновити, здійснити цю віру у своєму житті (Сина); і, нарешті, одухотворити її, піднявшись на висоти Духа, висоти обоження, висоти повного Богоєднання (Святого Духа). Амінь.




Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: