Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 58: БОГ ГНІВАЄТЬСЯ?..


Запитання читача:

“Насправді небезпечною для людини являється тільки одна річ. Це не біси, і не їхній проводар. І це навіть не смерть. Ця річ – гнів Божий. Ось для того, щоб визволити нас від праведного гніву Господнього, Христос і прийняв смерть на хресті”



Відповідь:


За формою це вірно, але за змістом – ні! Бо “Бог є ЛЮБОВ”. А любов “довготерпить, милосердствує, любов не заздрить, любов не надимається, не величається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить. Ніколи любов не перестає!” (1Кор. 13.4–8).

Бо “так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого… Бо Бог не послав Сина Свого на світ, щоб Він світ засудив, але щоб через Нього світ спасся” (Ін. 3.16–17).

“Гнівайтеся, та не грішіть (Насправді дослівно звучить так: “Гніваючись не грішіть”, рос. “Гневаясь не согрешайте” Тут явна помилка перекладу як проф. Івана Огієнка, так і о. Івана Хоменка, викликана тенденційним розумінням тексту. Істинний зміст цього вірша чудово тлумачить св. Антоній Великий – див. “Добротолюбіє”, т.1, п.13 Настанов про життя во Христі. В дійсності тут не “гнівайтесь, але не грішіть”, а “не согрішайте гнівом”! – О.В. ): сонце (сонце Правди, Христос, – О.В. ) нехай не заходить у вашому гніві (через гнів ваш, – О.В. ); і місця дияволові не давайте! (бо де гнів, там лукавий, – О.В. )” (Ефес. 4.26–27). Бо всякий гнів неприйнятний Богові: “Бог є світло, і темряви немає в Ньому…” Гнів – це гріх, “…бо сам порух гніву є падіння для людини” (Сирах 1.22); “Гніву НЕМАЄ в Мені”, – говорить Господь (Іс. 27.4).

Що є “гнів Господній”? Гнів – це відсутність любові, тобто відсутність Бога! Мова тут йде не про що інше, як тільки про прокляття Боже. Саме слово “прокляття” походить від слова “клин” У давні часи дерев’яні речі не клеїли, і не стягували болтами, але клинцями. Звідси і “заклинаю” – “з’єдную”, “проклинаю” – роз’єдную: “Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа… то прийдуть на тебе всі оці прокляття” (Повт. Зак. 28.15).

Так от, насправді небезпечним для людини є лише одна річ – прокляття, роз’єднання з Богом. А прокляття – це результат спротиву волі Божій (власне гріха). В основі ж гріха лежить недовіра до Бога. Ось тому сатана, батько неправди, і нашіптує нам з часів Адама: “А чи правду сказав Бог?.. Ні, не вмрете…”



ІЩЕ ПРО “ГНІВ” БОЖИЙ

З листа читача:


В одному з уривків Святого Письма Святий Дух говорить, що Бог опікується Своїм виноградником – Народом Божим. Але коли в ньому виростає терен і осот, то Бог готовий спалити його, бо це не угодно Богові, щоби вибрані Його не ходили Його шляхами. Але карає Він Свій Народ не через гнів до Своїх дітей, а щоб вони завжди перебували в Ньому. Вибрані визволені від гніву Господнього.



Відповідь:


А ось це вже ближче до істини. Близько, але все ще далеко. Як сказано пророком Ісаєю: “Стороже! Яка пора ночі? А сторож сказав: Настав ранок, але все ж іще ніч…” (Іс. 21.11–12).

Господь карає народ Свій не просто “НЕ ЧЕРЕЗ ГНІВ”, але ЗОВСІМ БЕЗ ГІВУ, і не тільки тому, щоб вибрані були “визволені від гніву Його”, але тому, що ЛЮБОВ І ГНІВ – ДВІ РЕЧІ НЕСУМІСНІ! (див. 1Кор. 13.5).

Так, Бог карає тих, кого любить (Об. 3.19). А любить Він всіх, і не тільки вибраних. Бо “Так полюбив Бог світ…” Бог карає, але не гнівається! Любов гніву не має. Якщо вже я, “твердосердий і жорстоковийний”, ставлячи в куток свого неслухняного молодшого сина не маю гніву у серці своїм, але лише жаль і прикрість (хоча, відверто кажучи, п’ять років тому ще відчував у схожій ситуації з старшим сином так званий “праведний” гнів, і ремінь, на жаль, був не останнім аргументом його виховання), то наскільки ж більше вільний від гніву Отець наш Небесний!

Я не стверджую, що я досконалий, хоча, за словом апостольським, і “прагну, чи не досягну я того, чим і Христос Ісус досягнув був мене” (Фил. 3.12). Але, повторюся, якщо вже я знаю що таке відсутність гніву, і не лише по відношенню до сина, який провинився переді мною, але й до тих, хто ненавидить мене!..

Бог карає не в гніві, а в любові. Це ми, немічні, тлумачимо Його дії згідно із своїм розумінням, в міру того, як можемо вмістити.

Що ж сталося зі мною за останні п’ять років? Чи змінилось за цей час Слово Боже? Чи відкинув його я, захопившись “вченнями людськими”? Ні те, ні інше! Просто змінився я сам! Змінився об’єктивно, у повній згоді з відомим усім нам Планом Божим (планом одухотворення, освячення творіння), а значить у повній відповідності із Словом Його. Хто не змінюється на цьому Шляху – той насправді не йде, але перетворився на стовп соляний як і жінка Лотова. Хто ж іде – той рано чи пізно, але обов’язково досягне того моменту, коли Христос, Який вознісся в його серці, Бог Слово, пошле йому від Отця іншого Утішителя: вже не Слово правди, але Духа правди. І Він тепер буде “навчати всьому”! Не скасовуючи Слово, але воскрешаючи його, наповнюючи його тим таємничим, тим містичним, тим недосяжним для “дітей у вірі”, але таким насправді простим і доступним для тих, хто шукає й готовий вмістити його змістом, який і є насправді ІСТИНОЮ.

“Що є істина?”, – запитав Пілат в Ісуса, – і не бажаючи насправді почути відповіді “вийшов до натовпу”…

Я згадую себе п’ять років назад. Я згадаю своє бачення Бога тоді. Я згадую свої намагання зрозуміти Його не серцем (той досвід був тоді для мене майже невідомий), але розумом, інтелектуально. Я згадую шалені богословські суперечки тої пори, і отримані в них “перемоги”. І згадуючи це, я вже не суджу. Але розумію, чому отці Церкви, піднявшись на висоту богоспоглядання усе більш мовчали, аніж говорили. Бо неможливо передати словами те, “що око не бачило, і вухо не чуло”, і що розумом зовнішнім зрозуміти не можна. Бо неможливо сліпому пояснити в чому полягає краса райдуги після грози. Як неможливо пояснити тому, хто гнівається і є нетерпеливим, що є любов і смирення: бо ці поняття пізнаються не розумом самим, але серцем. А серце – орган вищого пізнання…


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: