Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 59: Життя після смерті


Запитання читача:
Згідно загальноприйнятної у православ’ї точки зору душі людей після смерті знаходяться перед дверима (церк.слов. – “в преддверии”) раю чи пекла. Тобто, багато померлих знаходяться там вже багато тисяч років. Що вони там роблять? Чи є в них можливість змінити вирок суду Божого? Чи впливають на вирок молитви живих?

Відповідь:
Після виходу з біологічного тіла душа людини продовжує життя в тонкому, ефірному тілі як дух в світі духів. Дух не в розумінні абсолютної духовної сутності, якою є Бог, і не в розумінні чистої інформації, безтілесного образу а чи порції безликої енергії, що повертається до Творця її, – але дух, який має душу та ефірне, духовне, тонкоматеріальне тіло, подібно тому, в якому явився Господь учням після воскресіння Свого: “І як вони говорили оце, Сам Ісус став між ними (пройшовши крізь зачиненні двері, – О.В.), і промовив до них: «Мир вам!» А вони налякались і перестрашились, і думали, що бачать духа. Він же промовив до них: «Чого ви стривожились? І пощо ті думки до сердець ваших входять? Погляньте на руки Мої та на ноги Мої, – це ж Я Сам! Доторкніться до Мене й дізнайтесь, – бо не має дух тіла й костей, а Я, бачите маю…” (Лк. 24.36–39).

Отже, після переходу в інший світ людина стає духом. Але душа його (розум і воля) переставляється такою ж, якою вона є. Ми забираємо з собою увесь багаж думок, почуттів та бажань, – світлих чи темних, – який зібрали впродовж нашого земного життя. А у відповідності з цим ми й пробуваємо у житті вже небесному. “У Отця Мого обителей багато”, – говорить Господь. І як душі не бувають абсолютно чорними або білими, але завжди мають місце відтінки, так і обителі (тут місця їхнього перебування у тонкоматеріальному світі духів) лише умовно можна розділити на Рай і пекло, Небо і піднебесся. Насправді границя меж ними не є різко окресленою, але має певні проміжні стадії. Так само як низька частота будь-яких фізичних коливань не переходить одразу ж на ревінь високих, але змінюється по синусоїді, плавно. Таким чином, умовно ми можемо розрізнити пекло (піднебесся), двері пекла, стан невизначеності, переддвер’я Раю, врата Раю, Рай (Небо).

По виході із тіла душа людини видимим чином пізнає усі “затвори”, усі оселі (обителі) світу невидимого (з цим і пов’язане вчення Церкви про третій, дев’ятий та сороковий дні поминання), і за законом спорідненості визначається відносно місця подальшого пробування свого, – визначає своє місцезнаходження на тому рівні, який виявляється для неї спорідненим, а значить і єдино прийнятним. Втім це не означає, що діяльне життя її на цьому зупиняється. Ні! Так само, як не закінчується життя та розвиток новонародженої дитини після виходу її з лона матері. Людина має вічну перспективу пізнання Бога й світобудови, як і сказано: “Життя ж вічне – це те, щоб пізнали Тебе, Єдиного Бога правдивого…” (Ів. 17.3). Не відбирається у неї й перспектива переходу з милості Божої (і по молитвах святих та Церкви – ось, до речі, щодо “молитов живих”!) на більш вищі сходинки досконалості. Інакше про яке вічне богопізнання може йти мова?! Адже рух до Світла забезпечує благодать Божа, яка подається усім хто хоче і може прийняти її. Східне богослов'я не користується терміном “чистилище”, однак описує процес очищення після виходу з фізичного тіла, і вважає, що душі померлих, що каються і прагнуть очищення, звільняються з “жахливого стану” завдяки молитвам та добрим вчинкам живих.

Інша справа, що душі яка знаходиться в низькочастотному, духовно холодному, похмурому світі духів злоби піднебесних у сто крат важче вирватися з геєнського вогню “полум’я пороку, полум’я немочі й злості, де тільки «плач та скрегіт зубів» безсилої злоби” (свт. Іван (Максимович)). Важче, бо тиск демонського оточення там незмірно більший, аніж у нашому світі, де його умовно можна визначити як 50/50. Тому вірогідність спасіння за гробом для грішника мізерно мала, світло Благодаті майже не видне (тому-то й “пекло” – грецьк. “місце темряви”), і, як правило, подальша доля його – самому стати духом злоби піднебесним з перспективою повного знищення “в озері, що горить вогнем та сіркою, а це смерть друга (духовна й остаточна, – О.В.)” (Об. 21.8). Таким чином і молитви за душі померлих дієві лише для тих, хто визначився стосовно свого місцеперебування у певному проміжному поміж Небом та піднебессям стані. Про це й слова отця народів віри Авраама у відомій притчі про багача та Лазаря: “А крім того всього, поміж нами і вами велика безодня поставлена, так що ті, що хочуть, переходити не можуть ізвідси до вас, ані не переходять ізвідти до нас” (Лк. 16.26).

На противагу цьому, праведнику, який під час земного свого життя прикладав зусилля і ввійшов після суду Світла любові Христової у пряме спілкування з ангелами, стає уже простіше аніж нам, на землі, просвітитися світлом відання і Благодаті, – “здобути Царство Небесне”, і самому стати ангелом – вісником божественної Істини та Благодаті, в чому власне й полягає сенс та задача буття. Проте цю “простоту” нам належить напрацювати тут…


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: