Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 60: Рай і пекло


Запитання читача:
“Багаточисельні богословські баталії стосовно питання вічного спасіння не мають особливого сенсу, допоки ми не отримаємо багатовимірного і чіткого уявлення: а що дає стан спасіння чи неспасіння? Як ми уявляємо собі пекло і рай? Зрозуміло, що ми можемо про це лише здогадуватись, але міркую, що ми не можемо не думати про це. Це реальність, яка нас чекає: одне або друге. Це щось таке, що уже зараз може бути присутнім в нашій душі і нашому житті. Це найголовніший для нашої особистості вибір…”

Відповідь:
Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму!

Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”).

Пекло також асоціюється з “геєнною вогняною” Геєнна буквально – міське звалище поблизу Єрусалиму. Там постійно горів вогонь (спалювалося сміття) і копирсалась черва. Ця геєнна й стала символом пекельних мук. І вона також у першу чергу в нас, в серцях людських (тут я вже переходжу до другої “іпостасі” пекла – пекла, що є в серцях усього людства, пекла в надрах світу цього…). І обпалює цей геєнський вогонь насильства та користолюбства серця людей, і нема спокою від черви заздрощів та неможливості придбати мир душевний (“Це ремствуючі, незадоволені з долі своєї, що ходять в своїх пожадливостях…” (Юди 16).

Пекло виступає також в образі біблейського шеолу (єврейською – “найглибший гріб”, російською – “преисподняя”). Це серця, наповнені кістьми мертв’ячини бездуховності (згадаймо Господнє: “Ви – гроби побілені”).

Як бачимо, пекло є реальністю сьогоднішнього дня. Залишилось лише торкнутися третьої “іпостасі” пекла – пекла містичного (грецькою “таємного”), закритого для нас (точніше частково закритого, бо його бачать духовидці, і ми маємо достатньо свідчень святих подвижників (та й не лише їх) про нього і його насельників (наведу лишень слова, сказані про нечистих духів преподобним Серафимом Саровським: “Вони огидні…”).

Зрештою, і це містичне пекло (біблійною мовою – “піднебесся”) заховується не під землею й не на Місяці. Воно навколо нас – в існуючому паралельно з нашим, фізичним, – духовному світі. Як сказав святитель Феофан Затворник: “Усередині, або ж в глибині світу нам видимого, захований інший світ, такий же реальний, як і цей: чи духовний, а чи тонко матеріальний…” І все, сказане про пекло вище, цілком і повністю відповідає й третій його іпостасі.

Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами.

Смисл же спасіння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела” (Об. 21.17)…


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: