Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 71: Приватний Cуд - він же й остаточний


Запитання читача:
Шановний о. Олеже, я часто читаю Вашу рубрику і складаю вирізки з газет. Якщо Ваша ласка, то дозвольте мені задати декілька запитань. Я читаю Біблію, але для мене це неосяжна Книга… Людина померла, тіло поховали, а де в даний час перебуває душа до Суду?.. Людмила, м. Луцьк.

Відповідь:
Загальновизнаною сьогодні є думка, що смерть – це вихід душі з тіла: тіло ховається в землю і перетворюється на порох, а душа відправляється на Суд Божий. Суд Божий не визначає кінцевої долі людини – остаточне вирішення її відбудеться лише після Другого приходу Христа й Страшного суду... Та чи насправді це так? Для чого тоді потрібний приватний Суд Божий? Якщо ж усе-таки Його рішення остаточне, то чому душі померлих повинні чекати ще й другого, Страшного суду? І чи порожні на даний момент пекло і рай?..

Дійсно, смерть є відокремленням душі від тіла, точніше виходом душі з біологічного тіла. Але душа людини (розум і воля його) не може існувати без тіла, вона завжди знаходиться в тонкій оболонці, яку святитель Феофан Затворник назвав тонким, або ж ефірним тілом. Ось в ньому і воскресає людина (за визначенням – дух, який має душу, і живе в тілі) в світі невидимому, духовному (точніше – у тонкоматеріальному), який існує паралельно з нашим фізичним, грубоматеріальним світом одразу після виходу.

Тіло (грубофізичне, біологічне) ховається в землю і зотліває, а душа в тонкому тілі (власне людина) іде на Суд Божий. В чому ж полягає цей Суд? Суд цей – суд Світла любові Христової. “Суд же такий, що Світло прийшло…” (Ів. 3.19). І цей, так званий “приватний” суд, для людини є єдиним і остаточним. “Всезагальний” же суд – це суд над світом, період просвічення Світлом усього людства в історичному масштабі. Цей Суд попереду, але він не скасовує приватних судів для кожної людини зокрема у період виходу (переходу) із біологічного тіла.

Сьогодні, коли існує така галузь медицини як реанімація, вчення Церкви про життя душі позагробове усе більше набуває ознак вже навіть не віри, але знання. Досліджені десятки й сотні тисяч випадків воскресіння після клінічної смерті, власне буквального повернення людей “з того світу”. Захищені дисертації, зафіксовані й опрацьовані спогади, які у більшості своїй є напрочуд схожими. Як правило ті, чий мозок зберіг у своїй пам’яті подробиці пережитого, розповідають про свій вихід із тіла, спостереження за ним ніби зі сторони та почуття полегшення у зв’язку з позбавленням від страждань; про бажання перешкодити лікарям повернути їх у тлінні останки та проходження через пресловутий тунель; про зустріч з нетварним Світлом і про небажання повертатися в наш світ, тощо.

Ось як про це пише австралійський лікар, автор чудової книги “Перехід. Остання хвороба, смерть і після” Петро Калиновський:

“Праці реаніматорів показали, що дуже скоро після переходу перед душею «ясно, як на екрані», проходять картини її тепер уже минулого земного життя. Померлий знаходиться не в темряві, а в присутності яскравого світла (нетварне Світло Христове проявляється і на фізичному рівні. Ті, хто мають досвід молитви серця, можуть це підтвердити). В світлі іноді бачать Христа, ангела, світлу фігуру.

«В присутності Світла ви відчуваєте невимовну любов і безпеку (цей досвід як позитивний мають лише душі праведників. Нерозкаяні грішники, душі, що стали черстві у своєму невір’ї і нелюбовності, так само як і більшість самогубців бачать щось дуже страшне, прагнуть уникнути цього Світла. Світло для них воістину є Судом Страшним). Це важко передати. Світло – абсолютна ЛЮБОВ. У Його присутності ви розумієте, чим ви могли б бути»…

Очевидно, перегляд свого земного життя, про яке розповідають померлі, але повернуті до життя люди, це і є приватний суд. По суті це не суд, а самооцінка свого життя на землі… Душа отримує знання і силу для перегляду усіх своїх думок, почуттів і діл в присутності духовних сил, причому це перегляд не лише діл, але й їх наслідків для інших людей. Під час споглядання своїх діл, які принесли страждання іншим людям, можуть з’явитися докори сумління, відчуття прикрості та бажання виправитись.

На цьому… Суді душа почуває себе оголеною…”

Насправді душі померлих не чекають всезагального Страшного Суду, як остаточного визначення своєї долі. Доля їх визначається під час суду приватного, на момент випробування Світлом. І якщо на протязі земного життя людина ствердилася у напрямку свого руху як праведник, стала на шлях духовної досконалості, драбиною смирення піднімалася до висот Любові, щоденно привчала свої духовні очі до Божественного Світла, – то за законом спорідненості (споріднене прагне до спорідненого, подібне до подібного) їй буде комфортно знаходитись у Небесному Світлі, і відповідним буде й місце пробування її (те місце, якому Церква дала назву Царство Небесне, Царство Боже, Рай, Небо): праведник “на суд не приходить, але перейшов він від смерті в життя”; “А хто робить за правдою, той до Світла йде…” (див. Ів. 5.24;3.21).

Якщо ж ні, то Суд Любові виявиться для неї воістину страшним, бо страшне саме відокремлення від Любові Христової, страшна нездатність і неможливість перебування в Світлі Благодаті Його. Подібно до того, як нестерпним є світло сонця тій людині, яка все своє життя провела у темному підвалі, і після того, як буде виведена на світло – вириваючись прагнутиме знову сховатись у темряву (в реально існуюче пекло – “низькочастотний” та похмурий світ духів злоби піднебесних, світ плачу й скреготу зубів. Плачу від неможливості задовольнити свої пристрасті і бажання, та скреготу зубовного від безсилої злості на Бога, на себе, та й на увесь всесвіт: “…люди ж темряву більш полюбили, ніж Світло, – лихі бо були їхні вчинки. Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його (щоб не виявились діла його, тому що вони злі)…” (Ів. 3.19–20).


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: