Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 74: Не давайте святого псам...


Запитання читача:
Роз’ясніть мені, будь ласка, що означає такий вислів: «Не давайте святого псам, і не розсипайте перел своїх перед свиньми, щоб вони не потоптали їх ногами своїми, і, обернувшись, щоб не розшматували й вас…» (Євангеліє від Матвія, 7 розділ, 6 вірш)

Відповідь:
Біблія – книга духовна, і за кожним словом Писання лежить певний духовний зміст. Безумовно, кому спаде на думку, зайшовши у хлів, розірвати та висипати в корито коштовне намисто? “Це все в притчах Ісус говорив до людей, і без притчі нічого Він їм не казав” (Від Матвія, 13.34).

У апостола Павла є цікавий у цьому контексті вірш:

“Бо в Законі Мойсеєвім писано: «Не в’яжи рота волові, що молотить». Хіба за волів Бог турбується? Чи говорить він зовсім для нас?..” (Перше послання коринфянам, 9 розділ, 9 вірш).

Звісно! Слово Боже для нас і про нас. І всі персонажі його – як люди, так і тварини; як історичні події, так і природні явища значною мірою (а інколи й виключно) суть символи, за якими приховується той чи інший духовний зміст. Отже, для того, аби зрозуміти написане, необхідно у першу чергу оволодіти духовною символікою Святого Письма.

Що означають слова Господні: “Не кидайте перел своїх перед свиньми…”? Яких “перл”? Перед якими “свинями”? І що то за “пси”, яким не вільно давати святого? У третій книзі Біблії, Левит, уміщено відомий закон про чисте й нечисте, з якого ми дізнаємося про те, яке Боже створіння вважати чистим, а яке – ні. Насправді тут розглядаються зовсім не гастрономічні питання: що нам їсти, а що – ні. Бо ж сказано: “Їжте все, що на ятках м’ясних продається, за сумління зовсім не турбуючись, – бо «Господня земля, і все, що на ній»”; та “Не те, що входить до уст, людину сквернить, а те, що виходить із уст, те людину сквернить… Що ж виходить із уст, те походить із серця, – і воно опоганює людину. Бо з серця виходять лихі думки, душогубства, перелюби, розпуста, крадіж, неправдиві засвідчення, богозневаги. Оце те, що людину опоганює…” (див. 1Кор. 10.25–26; Мф. 15.11,18–20). Про духовні речі тут іде мова, а не про буквальну їжу! Біблія – не книга кулінарних рецептів…

То яке ж створіння (тепер зрозуміло, що йдеться тут власне про людей) є чистим, а яке – ні? Запам’ятати градацію чистоти в дійсності зовсім не складно. Чисті створіння повинні відповідати двом умовам: по-перше, мати “роздвоєні ратиці” , і по-друге – “жувати жуйку” , – оцих нам можна “їсти”. “Їсти” – тут приймати їх у розум, життя і серце своє, спілкуватися з ними, дослухатися до них, чинити як вони (“Пожива Моя – чинити волю Того, Хто послав Мене...” (Євангеліє від Івана, 4.34)).

“Оце та звірина, що будете їсти зо всієї худоби, що на землі:

Кожну з худоби, що має розділені копита, і що має копита роздвоєні розривом, що жує жуйку, – її будете їсти…” (Левит, 11 розділ, 2–3 вірші).


Що то є “роздвоєні ратиці”? Ратиці це те, на чому тварина стоїть, – тут власне основа, фундамент життя людини. І ці “ратиці” мають бути роздвоєними! Людина не повинна “усіма чотирма лапами” (як пес) стояти на землі – на земному, матеріальному. Розділяй матеріальне й духовне, земне й небесне, світське й церковне. Розділяй, і на цьому стій! “Роздвоєні ратиці” – суть символ сповідування певної ідеології, віри, ознака того, що не хлібом єдиним живе людина, але й словом, – власне ознака духовності. Втім, духовність ця буває різною. Як сказано: “Та й демони вірують, – і тремтять” (Послання апостола Якова, 2 розділ, 19 вірш)...

А що є “подвійне жування”? У тій же книзі “Левит” читаємо: “…І щоб розрізняти між святістю й між несвятістю, і між нечистим та між чистим” (Левит, 10.10). Ось це-то розрізнення, це проникнення крізь букву в дух і є насправді “подвійним жуванням”. Свиня ковтає усе підряд, натомість овечка – “жує жуйку”: розжовує, відділяє чисте від нечистого, святе від не святого. “Розжовує” – це означає шукає істину. А якщо шукає, то й знаходить її. Бо хто шукає – той і знаходить; хто стукає – тому й відчиняють. І істина ця – в єдиному слові: Возлюби! Возлюби, а для цього смирись. Смирення – це і є духовне вчення Христове, дорога, що веде до спасіння…

Таким чином, маємо ніби три символічно окреслених типи людей (насправді їх значно більше, однак для спрощення приймемо три). Це: “овечки”, “свині” та “пси”.

“Овечки” – мають віру й постійно пошукують істину.

“Свині” – також мають віру, однак істини не шукають, а, отже, й не знаходять. Чому й не розжували Господнього: “Возлюби, а для цього смирись…” Не смиренні, а, отже, й нечисті перед Богом.

І, нарешті, “пси”. “Пси” – це ті, хто повністю матеріальні; чий бог – черево, а ідеологія зводиться лише до “ковбасних інтересів”. Пси не лише не шукають правди, але й сміються над нею, зневажають закон Божий, що є огорожею Церкви; біблійною мовою – “мочаться на стіну”.

А тепер сила:

“Не давайте святого псам” – тут не давайте “псам” приводу для глузування над словом Божим, над вірою, над благодаттю: “Тому-то розумний мовчить цього часу, бо це час лихий” (Книга пророка Амоса, 5 розділ, 13 вірш).

“Не сипте перел своїх перед свиньми” – читай: “не відкривай душу свою перед тими, хто нелюбовний та не смиренний; хто не розжував істини Господньої”. І недаремно сказано: “перел своїх”, а не Божих! Словом Божим таких врозумляй, проповідуй. Свиня – не пес: сіє Сіяч й при дорозі, може яка зернина і проросте. Але своїх перл – перл своєї душі – не відкривайте! Бо вони зневажать їх (“потопчуть ногами своїми”, насміються над ними), ба більше, ще й використають їх проти вас (“обернуться, та розшматують вас”)...


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: