Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 77: ОДНЕ ХРЕЩЕННЯ


Запитання читача:
Я повірив в Ісуса і прийняв Його у своє серце, тобто покаявся. Христос дарував мені Любов, огорнув Своєю благодаттю, – і я відчуваю в собі нове життя. Я є віруючий православної церкви, але зараз мене підводять до водного хрещення члени іншої громади. Серцем я відчуваю, що це – неправильно. Мене ж “б’ють” тим, що “Так написано – хреститися саме через повне занурення...”

Відповідь:
Серед таїнств православної церкви на першому місці стоїть святе хрещення. Воно є дверима, які вводять віруючого у лоно Церкви, в Царство благодаті, і дають доступ до участі в усіх інших таїнствах.

Порівняння хрещення з купіллю водною, з гробом та інше з певною мірою вірогідності указують на те, що хрещення (маю на увазі сам обряд) повинне здійснюватися через занурення. Саме слово “баптисо” (“хрещу”), насправді означає “занурюю”. Втім, Євангеліє нічого не каже нам про те, що Христос був охрещений в Йордані Іваном саме через повне занурення: цілком вірогідно, що обряд було здійснено так, як це зображується на давніх іконах: Христос стоїть у воді, а Іван Хреститель ллє воду з долоні на Його голову. Та й у Діях святих апостолів, коли читаємо про хрещення новонаверненого Савла-Павла, то розуміємо: не було ні баптистерію, ні річки там, ані часу хрестити його через занурення. Бо ж сказано:

“І хвилі тієї відпала з очей йому ніби луска, і зараз видющий він став… І, вставши, охрестився, і прийнявши поживу, на силах зміцнів” (Дії, 9 розділ, 18–19 вірші).

Подібно й у Филипах (Дії, 16.33), святий Павло хрестив наверненого в’язня:

“І сторож [темниці] забрав їх того ж часу вночі, їхні рани обмив, – і охрестився негайно він сам та його всі домашні”.

А у в’язницях римських, напевно ж не було сажівок...

Насправді у хрещенні домінує віра в Бога, а не спосіб здійснення обряду: чи поливати водою, а чи занурювати у неї. Тому хрещення через обливання Церквою також визнається, хоча й не схвалюється, як неканонічне. Як виключення, Церква визнає і християнський мученицький подвиг неохрещених як “хрещення кров’ю”.

Занурення у воду буває трикратним, з проголошенням слів: “Охрещується раб (раба) Божий (Божа – ім’я) в Ім’я Отця, амінь; і Сина, амінь; і Святого Духа, амінь” згідно заповіді, даної Самим Христом: “Тож ідіть, і навчіть всі народи, хрестячи їх в Ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все те, що Я вам заповів…” (Євангеліє від Матвія, 28 розділ, 19 вірш).

Під час таїнства хрещення сам охрещуваний, а чи хрещені батьки з дитиною (коли охрещується мала дитина), відрікаються від сатани (всіх діл його, всіх слуг його і всієї гордині його), з’єднуються з Христом та ісповідують свою віру у Нього, як у Царя і Бога. При цьому обов’язково виголошується православний Символ віри, де є зокрема такі слова: “Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів…” Чому саме “одне” ? Справа в тім, що Символ віри складений на основі витягів із Святого Письма, а Слово Боже недвозначно наголошує:

“Один Господь, одна віра, одне хрещення, один Бог і Отець усіх, що Він над усіма, і через усіх, і в усіх…” (див. Послання апостола Павла до ефесян, 4 розділ, 5–6 вірші).

Ось насправді як написано: одне хрещення! Не два і не три… Це означає що обряд хрещення, як символ духовного народження, якщо виконаний правильно (тобто через трикратне занурення в Ім’я Отця, Сина, Святого Духа (див. вище)), не може уже повторюватися вдруге. Навіть коли заради страху смертного та через відсутність священика таїнство було здійснене мирянином, то й після цього священик не має вже права повторювати його, а лише доповнює миропомазанням. І інославних (протестантів), які вступають у її лоно, Церква приймає без повторення таїнства хрещення, а лише знов-таки через миропомазання, якщо вони хрещені так, як заповідано Євангелією та древньою Церквою.

До речі, про це непогано було б пам’ятати і тим “канонічним” православним братам нашим, які забули 47-й канон Апостольських Правил: “Єпископ, чи пресвітер, якщо перехрестить такого, що вже по-правдивому охрещений... хай буде видалений за те, що познущався з хреста й смерті Господньої, і не розрізняє священиків від псевдосвящеників”, та вимагають перехрещувати дітей, які були охрещені канонічно висвяченими ієреями через те, що ієреї ці здійснили таїнство, перейшовши в “неканонічну” церкву.

Один Господь – одна віра – одне хрещення!..


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: