Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 80: Храни віру православную...


Запитання читача:
Шановний слуга Божий отець Олег Ведмеденко! Князь Володимир привіз із Візантії православну Христову Церкву не в Москву, а в Київ. Чи можна продавати або передавати її без згоди українського народу чужоземцям?..

Відповідь:
Почну з того, що я принципово уникаю як політики взагалі, так і церковної політики зокрема. Григорій Сковорода навчає: “Полишіть ви оті ваші «народні бажання»! Хіба не бачите, що Господь виводить сліпого з села, щоб відкрить йому очі?” Та запитання поставлене, а отже, мушу на нього відповідати. Втім, суть його значно глибша, аніж це здається на перший погляд. Тож поговоримо не про приводи, але про причини міжконфесійного конфлікту, який існує у православній церкві...

Ганебний розкол, що його ми сьогодні маємо у православ’ї, – це і провина, і біда наша. З світової історії ми знаємо, – у школі вчили, – що кожна війна, кожен конфлікт має свої привід та причини. Це ж повною мірою стосується й міжконфесійних конфліктів та війн. Привід – завжди на поверхні. Це власне маска, що прикриває істинні причини конфлікту та слугує простим виправданням для ошуканого народу (у даному випадку – довірливої пастви), на чиї плечі, до речі, й лягає насправді увесь тягар війни. На поверхні – ніби-то боротьба за високі ідеали: “за віру, царя та вітчизну…” (за істинну віру, канони, мову богослужіння тощо), насправді ж істина лежить значно глибше. І тут уже, як навчають мудрі, – шукай кому це вигідно! А це питання – політичне...

Як попереджав іще апостол Павло у першому своєму Посланні до єпископа в Ефесі Тимофія: “Бо корінь усього лихого (у церкві!) – то грошолюбство, якому віддавшись, дехто відбились від віри (від віри істинної, тобто смиренної) й поклали на себе великі страждання…” (1Тим. 6.10). Корінь усього лихого – грошолюбство! Відхід від істинної віри полягає не у здійсненні богослужіння “благодатною” староболгарською, або навпаки “неблагодатною” рідною українською мовою; не у канонічному чи неканонічному переході до самоврядування (тим більше, що насправді канонів, які б визначали конкретний шлях конкретної Церкви до автокефалії взагалі не існує!), але в лінивстві й недбальстві щодо справи нашого спасіння (“Проклятий, хто робить роботу Господню недбало…” (Єр. 48.10)), та у відході від істини (“Погине народ Мій за те, що не має знання: тому, що знання ти відкинув, відкину й тебе…” (Ос. 6.4)). А в результаті – заміна живої віри мертвою традицією; догматів – догматизмом; обрядів – обрядовірством. В результаті – скочування на позиції фарисейської гордині та лицемірства, спроба послужити і Богові, і мамоні. В результаті – любов уже не до Бога в собі, але до себе на фоні Бога… ВТРАТА СМИРЕННЯ – ось єдина та істинна причина усіх церковних бід!

“Але ти, о Божа людино, утікай від такого, а женися за правдою, благочестям, вірою, любов’ю, терпеливістю, лагідністю! Змагайся добрим змагом віри, ухопися за вічне життя, до якого й покликаний ти…”, – застерігає нас “апостол народів” Павло (1Тим. 6.11–12). Чи так змагаємося? Чи випереджаємо один одного смиренністю, лагідністю та любов’ю? А може змагаємося за паству, і перетворили Церкву Божу на такий-собі “хрещально-поховальний кооператив”? А може лиха пожадливість та зажерливість стали суттю сучасного ідолослуження, і служимо насправді уже зовсім не Богові? А може розіп’яли Церкву – тіло Христове – іржавими цвяхами насильства та користолюбства, прибивши до древа мудрувань своїх руки (діла милосердя та богопізнання) та ноги Спасителя (ходу нашу в Царство Небесне – Царство Любові)? А може спис воїна – світські засади: гординя, войовничість, нетерпимість, нелюбовність, – проколов тіло Ісуса, і витекли з нього “кров і вода” (Кров – це життя. Знекровилась Церква – вичерпалося практичне життя її. Втрачена і теорія – змарнована жива вода духовного розуміння Писання, ВЧЕННЯ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ)? А може відійшов від нас уже й Сам Дух Христів? Може Святий Дух благодаті Божої таки полишив занечищену номінальну церкву, засліплений гординею книжництва та фарисейства сучасний релігійний світ?..

Єдине, що утішає в цей час “скорботи великої” останніх днів, це те, що попри все “кості Господні” – не перебиті! Жива іще Церква Остатку! Живі ті убогії духом овечки Христові, які хоча й розкидані “по всіх дворах”, як розкидані по долині світу цього “кості Ізраїлевого дому”, що бачив їх у видінні Єзекіїль, але вони знають, що то є: “Милости хочу, а не жертви…” І прийде час – зберуться докупи, прийде час – встануть на ноги свої, прийде час – воскреснуть! А коли – від нас залежить: через вибраних дні ці вкоротяться. Слава Богу, “кожен із нас сам за себе дасть відповідь Богові”.

Святая Русь! Храни віру православную…


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: