Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 82: Що є рабство Боже?


Запитання читача:
Що таке рабство Боже?

Відповідь:
Поняття рабства – суть поняття приналежності: “Бо хто ким переможений, той тому й раб”, – говорить апостол Петро (2Петра 2.19). І трохи вище: “Вони (мова про неправдивих пророків та вчителів) – джерела безводні, хмари, бурею гнані; для них приготований морок темряви! Бо, висловлюючи марне базікання, вони зваблюють тих, хто ледве втік від тих, хто живе в розпусті. Вони волю обіцяють їм, самі бувши рабами тління…”. В Євангелії від Івана читаємо: “Відповів їм Ісус: «Поправді, поправді кажу вам, що кожен, хто чинить гріх, той раб гріха”. А у Луки: “Жоден раб не може служити двом панам, – бо або одного зненавидить, а другого буде любити, або буде триматись одного, а другого знехтує. Не можете Богові й мамоні служити! (Мамона – гроші, набуток. Тут уособлений божок грошолюбства й користолюбства взагалі)”.

Святі апостоли підписували свої послання не інакше, як: “Павло, раб Ісуса Христа, покликаний…”; або: “Яків, раб Бога й Господа Ісуса Христа”; іще: “Симеон Петро, раб та апостол Ісуса”. Тут бачимо рабство Боже саме у цій якості – як ознака приналежності Богові не взагалі (про що скажу нижче), але в результаті свідомого вибору (чи самостійного, а чи вимушеного, під тиском обставин). В цьому розумінні “рабство Боже” і “віра в Бога” (мається на увазі віра, що здійснюється в смиренні та чинна любов’ю, бо ж і “демони вірують, – і тремтять” (Як. 2.19)) є категоріями духовно ідентичними.

В дійсності ж поняття рабства Божого є більш широким. І наступний щабель розуміння його визначає різницю між способами, або ж рівнями служіння Богові. А їх є три: раб, наймит і син. Раб – перший рівень служіння. Це служіння через страх покарання, і в цьому полягає суть підзаконного служіння старозавітної Церкви. У 28-му розділі книги Повторення Закону вміщені такі слова-попередження:

“І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей… то… І прийдуть на тебе всі оці благословення, і досягнуть тебе, коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого: Благословенний ти в місті, і благословенний ти в полі! Благословенний плід утроби твоєї, і плід твоєї землі… (далі іде перелік благословень Божих на праведників, власне – рабів Його).

Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його… то прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе: Проклятий ти в місті, і проклятий ти в полі! Проклятий кіш твій та діжа твоя! Проклятий плід утроби твоєї та плід твоєї землі… (і знову перелік, але уже не благословень, а проклять Господніх). Як бачимо, страх Божий – це початок мудрості; служіння через страх – суть служіння рабське.

Наступний етап – це служіння наймита (тут “наймит” – в позитивному значенні цього слова). Служіння “за страх” поступається служінню “за совість”. Страх покарання замінюється очікуванням винагороди: “Хіба чоловік на землі – не на службі військовій? І його дні – як дні наймита!.. Як раб, [що] спрагнений тіні, і як наймит [що] чекає заплати за працю свою, так місяці марності дано в спадок мені, та ночі терпіння мені відлічили…” (Йова 7.1–3); “Не достойний я вже зватись сином твоїм; прийми ж мене, як одного з своїх наймитів…” (Лк. 15.19). Означений етап є перехідним поміж рабством та синівством – страх раба іще не замінений любов’ю сина, але існує чітке розуміння необхідності й невідворотності нового ступеня відносин із Богом. Прикладом такого служіння в Біблії є Іван Предтеча. Він уособлює собою старозавітних праведників, які готують дорогу для Нового Заповіту – Заповіту любові: “Я хрещу вас водою на покаяння (живою водою слова Божого, очищаючи “водяним купелем Слова”(див. Ефес. 5.26), але слова іще старозавітного – Слова страху та покори), але Той, Хто йде по мені (Господь Ісус Христос), потужніший від мене (Син більший за раба): я недостойний понести взуття Йому! Він хреститиме вас Святим Духом й огнем (Святим Духом любові й “огнем поїдаючим” слова Божого, явленого по духу – Слова любові й смирення)…” (Мф. 3.11).

І, нарешті, найвищий етап – етап синівства. Тут покора змінюється смиренням; страх – любов’ю; провидіння – благодаттю. Тут народження згори і хрещення Духом Святим; тут віра, що чинна любов’ю і добродійства не страху, але Христа ради. “Бо всі, хто водиться Духом Божим (Святим Духом Любові), вони сини Божі; бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через нього кличемо: «Авва, Отче (авва – арамейською “тато”)!» Сам цей Дух свідчить разом із духом нашим, що ми – діти Божі (духовне відчуття присутності Божої – наповнення серця смиренням і чистотою; ніжністю й розчуленням; миром та любов’ю). А коли діти, то й спадкоємці: спадкоємці ж Божі, а співспадкоємці Христові, – коли тільки разом із Ним ми терпимо, щоб разом із Ним і прославитись…” (Рим. 8.14–17).

І, нарешті, щодо приналежності (рабства) Богові всезагальної. Насправді, по великому рахунку, всі ми – і грішні, і святі, – є рабами Господніми. Бог має владу й зле перетворювати на добре, і осміяним Він не буває. Тож як в житті окремої людини, так і в історичному масштабі, в житті цілих народів, Бог може й нерозкаяних грішників використовувати в якості інструменту в Своїх руках, – а інколи саме вони й відіграють роль бича Божого! Отже, загалом вони (як і усе створіння взагалі) також є рабами Божими і, таким чином, “Він жне, де не сіяв, і збирає, де не розкидав”. Втім, це тема уже для іншої розмови…


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: