Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 84: Страждання і слава


Запитання читача:
Праведники часто страждають… і ось релігійні діячі знайшли вихід: втішили віруючих звабою вічного життя в загробному світі…

Відповідь:
В дійсності страждання цього часу є ніщо у порівнянні з тією Славою, яка відкривається в нас. Слава і благодать присутності Бога в Біблії – суть слова синоніми. Бо саме через солодке наповнення серця миром і радістю духовного богоспоглядання, завдяки відчуттю присутності Божества, у ньому збуджується молитва славослов’я. Таким чином присутність Бога й народжує славу Божу. І не тільки колись, за гробом, але вже ТУТ І ЗАРАЗ! Як сказав Господь: “Поправді кажу вам, що деякі з тут-о приявних не скуштують смерті, аж поки не бачитимуть Царства Божого, що прийшло воно в силі” (Мк. 9.1).

Хтось скаже: як же “побачать”, якщо з тієї пори пройшло он уже 2000 років, а Царства Божого й до цього часу немає?.. Є! Є воно! Бо Царство Боже всередині нас, і ті хто докладає зусиль здобувають його. Воно як розчина, яку жінка кладе на три міри борошна, поки не вкисне все тісто. І починається воно із слова Божого: “Споконвіку було Слово…” А далі зерно Слова втілюється в житті нашому: “І Слово сталося тілом…”, народжуючи в нас живу прорість віри. А та в свою чергу приносить плоди благодаті Всесвятого Духа, як сказано, “в тридцять, шістдесят і сто разів”, – “І ми бачили славу Його…”

Слово – Віра – Благодать; Віра – Надія – Любов; Отець – Син – Дух Святий. Ці три перебувають в єдності нероздільній, але на кожному етапі духовного зростання, “сквашування” тіста нашого життя, домінує щось одне.

Містичний досвід як досвід бачення слави Божої починається з духовних осяянь: раптом на серці стає так добре, так тихо і тепло... На очі навертаються сльози, і сльози ці – не сльози болю, жалкування чи образи. Ні! Це сльози розчулення. Зовсім нове, а точніше давно забуте, світле, дитяче відчуття щастя переповнює тебе, і хочеться одночасно і плакати, і сміятися від ніжності й неземної любові до всього сущого, до Когось, Кого не бачимо, але присутність Якого вже відчувається за всім оцим. І тебе охоплює до цього незнане відчуття благоговійності і… мудрості.

Подібний досвід напочатку, як правило, короткий, і нагадує спалах блискавки в ночі. Проходить час, і суцільна тьма суєти земної знову поглинає тебе. І лиш іноді, випадково опинившись в якомусь чудовому куточку природи, чи у сні, чи просто піднявши очі до бездонного нічного неба, ти раптом знову потаємно відчуваєш ЦЕ, і відчуття метафізичності буття знову на коротку мить відволікає тебе від буденності зовнішнього життя. І якщо не дивлячись на опір побуту, переборюючи суєту ти повільно, важко, але усе-таки просуваєшся уперед на шляху праведності (тобто шукаєш правду, а відтак і знаходиш її в Ісусі Христі – в Смиренні і Любові. А, знайшовши – ідеш цією дорогою праведності, яка веде в життя вічне), то обов’язково такі осяяння в твоєму житті будуть зустрічатися усе частіше й частіше, допоки нарешті не перетворяться в стабільне духовне відчуття (як правило під час молитви – вдома або в храмі).

Той, хто йде шляхом молитовного діяння далі, поступово зростає в своєму містичному світобаченні до глибини уже не просто духовного відчуття, коли за словом Феофана Затворника “серце зігрілось, і тепло до Бога взиває”, але до появи духовного чуття, частково відомого і світським у вигляді так званої інтуїції (духовного пізнання світу на рівні “серця” – тобто глибин свідомості й підсвідомості. За словом архієпископа Луки – в миру професора медицини, доктора В. Ф. Войно-Ясенецького, – “серце є органом вищого пізнання”). Як сказав свого часу преподобний отець Церкви Іван Лествичник: “Ум, що досяг духовного розуму, є обов’язково зодягнутим і в духовне чуття. Чи в нас воно, чи не в нас, але ми повинні безперестанку про нього піклуватися і шукати його в собі; бо коли воно з’явиться, тоді зовнішні чуття перестануть облесливо діяти на душу”.

І, нарешті, ті які досягнули найвищої духовної досконалості, піднімаються на вершину богопізнання – на висоту богоспоглядання. Цей містичний досвід доступний не багатьом, і не лише в силу генетично успадкованих до того перепон, але, головним чином, в силу нашого непіклування про духовну свою успішність, як зазначив іще преподобний старець Серафим Саровський. А Ісак Сирійський підкреслює: “Чистої молитви (постійної самодіючої молитви серця) один із тисяч досягне, а по цій – лише один із тьми (тьма – це 10 тисяч)”.

Царство Боже – не їжа й питво, але праведність, мир і радість в Дусі Святім. Радість воістину невимовна! Говорю так не як той, хто “спокушений релігійними діячами”, але той, хто й сам певною мірою причастився її. Тож тверджу, що вона таки абсолютно реальна! І ті, хто скуштував цього меду духовного, ті, які піднялися до висот благодаті не потребують уже іншого “утішання”, але готові з радістю віддати життя і перетерпіти будь-які муки, лише б не втратити її…

І що ще скажу? Не вистачить мені часу, щоб розповісти про тисячі і тисячі святих праведників, які “вірою царства побивали, правду чинили, одержували обітниці, пащі левам загороджували, силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабості, хоробрі були на війні, обертали врозтіч полки чужоземців; жінки діставали назад померлих своїх, які воскресали; а інші бували скатовані, не прийнявши визволення, щоб отримати краще воскресіння; а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани та в’язниці. Камінням побиті бували, допитуванні, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялись в овечих та козячих шкурах, збідовані, засумовані, витерпілі. Ті, що світ не вартий був їх, тинялися по пустинях та горах, і по печерах та проваллях земних.

Тож і ми, мавши навколо себе велику таку хмару свідків, скиньмо всякий тягар та гріх, що обплутує нас, та й біжімо з терпеливістю до боротьби яка перед нами, дивлячись на Ісуса, на начальника й Виконавця віри, що… перетерпів хреста не звертавши уваги на сором, і сів по правиці престолу Божого” (див. Євр. 11.33–12.2).


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: