Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 85: Якою мовою розмовляли князь Володимир та княгиня Ольга?


Запитання читача:
Скажіть будь ласка, отче Олеже, якою мовою розмовляв у десятому сторіччі Київський князь наш, Володимир, а перед ним його бабця, княгиня Ольга? З нетерпінням чекаю (сподіваюся – без затримок) вашої відповіді на сторінках газети “Волинь”. З повагою, Анатолій Здрюк (с. Овлочин Турійського р-ну).

Відповідь:
За відповіддю я звернувся до фахівця, філолога за освітою, директора редакційно-видавничого відділу “Вежа” Волинського державного університету ім. Лесі Українки брата Віктора Гребенюка, і ось що почув з цього приводу:

“Відходить у минуле теорія Київської Русі як «колиски трьох братніх народів – російського, українського та білоруського». Натомість у наукових колах дедалі більшого поширення набуває теорія двох південноруських культурних впливів. Тобто давньоукраїнської культурної експансії на території, що стали зватися Московією, Північною Руссю, врешті – Росією.

Перша відбувалася протягом YI – XII ст.; друга у XYII – XYIII сторіччях. Перед цим ті племена, що становлять основу сучасного російського народу, були етносом угро-фінської (а не індоєвропейської, як українці) мовної сім’ю. А колонізатори з Київської Русі поступово їх слов’янізували.

Тим часом на Південній, Київській Русі витворилася книжна мова, що була поєднанням староболгарської мови з елементами народнорозмовної давньоукраїнської, причому в різних стилях це співвідношення було різним. Напевно, книжний вплив відчувався і в розмовній мові високоосвічених верств.

Тож можна стверджувати, що княгиня Ольга і князь Володимир усно спілкувалися мовою, в загальних рисах подібною до архаїчних діалектів сучасної української мови (поліські, бойківські, гуцульські, лемківські говірки), а письмово – тими її різновидами, що зафіксовані у творах Південної Русі ІХ – Х сторіч, – не російською і не українською в сучасному розумінні цих понять, але певним прототипом української”.


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: