Біблійна школа духовного вдосконалення Єпископа Олега Ведмеденка
  на головну    укр   рус      Вчення Господнє полягає в єдиному слові: ВОЗЛЮБИ! Возлюби, а для цього СМИРИСЬ, а отже прийми ближнього свого та обставини свого життя такими, які вони є: без гніву і роздратування, без страху і тривоги, без гордощів та образи.
ПОШУК В РОЗДІЛІ СТАТТІ:

Стаття № 93: Смак благодаті


Запитання читача:
З листа-диспуту на Інтернет-форумі: Щодо того, чи Бог гнівливий. Прокляття, накладене Господом на Адама, не відбулося автоматично, саме по собі, поза бажанням Божим. В принципі, Бог міг би й не проклинати людей, і не виганяти їх з Едему. Але Він чинить саме так. Чому? А ось чому: “Безбожного й того, хто любить насилля, – ненавидить душа Його!” (Пс. 10.5). Порушення заповіді викликає Божий гнів та Його справедливу відплату. Як же можна стверджувати, що раз Бог є любов, а любов і гнів речі несумісні, то в гніві немає Бога? Для праведників слава Божа буде джерелом вічного життя, для грішників же – вогнем невгасимим, що є гнів Божий.

Відповідь:
За формою Писання завжди треба бачити його дух. Насправді Бог не проклинає нас. Це ми, через невірство, лінивство та впертість свою, самі проклинаємо себе! У цьому – суть. А форма – так, написано: “Якщо ви не послухаєтесь, і не покладете на серце собі, щоб Іменню Моєму давати хвалу, – говорить Господь Саваоф, – то пошлю Я прокляття на вас, і прокляну благословення ваші, і вже проклинаю...” Але тут “проклинаю” не як Творець і Вседержитель, а як Законодавець!

Бог встановив Закон:

“І станеться, якщо дійсно будеш ти слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати всіх Його заповідей…

[То] і прийдуть на тебе всі оці благословення, і досягнуть тебе, коли ти слухатимешся голосу Господа, Бога свого…

Та станеться, коли ти не будеш слухатися голосу Господа, Бога свого, щоб додержувати виконання всіх Його заповідей та постанов Його, то… прийдуть на тебе всі оці прокляття, і досягнуть тебе…” (див. Повторення Закону, 28 розділ).


Закон цей – незмінний. І тут я завжди наводжу такий приклад. Коли я попереджаю свого маленького сина: “Не торкайся гарячої праски – упечеш пальчика”, – то у нього також є право вибору. Він може або “з’їсти плід з дерева життя” – тобто, послухатись батька, виконати п’яту заповідь Закону Божого (“Шануй свого батька та матір свою, як наказав був тобі Господь, Бог твій, щоб довгі були твої дні, і щоб було тобі добре…” (Повт. Зак. 5.16)) повіривши, довірившись мені. Або може спожити й інший “плід”: не виявити покори, і, таки упікши пальця, уже через біль пізнати добро. Пізнати, що доброму навчав його тато. Однак, в цьому випадку – пізнати уже добро через зло.

Моє попередження синові, по суті, і є попередженням про прокляття 5-ї Заповіді (власне, прокляттям в точному розумінні цього слова). Але це не означає, що виголошуючи його, я “проклинаю” свого сина. Ні! Я лише попереджую його, захищаю його від прокляття Закону. Тут любов, а не гнів!

Сказано: “Будуть дивитися – і не бачити; слухати – і не розуміти…” А все тому, що через жорстокосердя своє не можуть вмістити Божої ідеї любові та смирення як шляху досягнення її. Не можуть – бо й не хочуть!.. “…А ми проповідуємо Христа розп’ятого (смиренного), – для юдеїв згіршення (в перекладі отця Івана Хоменка – “ганьбу”), а для греків – безумство (“глупоту”)” (1 Коринфянам, 1 розділ, 23 вірш).

Сьогодні увесь світ (і релігійний – у першу чергу!) не бажає ні зрозуміти, ані прийняти слова Господні, Духом Святим написані – ХРИСТОВЕ УЧЕННЯ СМИРЕННЯ ТА ЛЮБОВІ. Бога представляють таким собі Всевладним Деспотом, Який сидить на троні, і величезною “мухобійкою” лупцює нещасних грішників направо й наліво… Та ні ж-бо! БОГ Є ЛЮБОВ – і цим усе сказано (див. 1 Івана, 4 розділ, 8 вірш)! І не відомщає Той, Хто відмінив закон помсти. Просто Він встановив Закон справедливості – Закон, який забезпечує виконання одвічного Плану Спасіння, Божої Програми освячення й одухотворення творіння. Закон же цей – в одному слові: “ВОЗЛЮБИ!”

“Хто не зо Мною, той проти Мене; і хто не збирає зо Мною, той розкидає…”; “Наверніться – і будете жити”, – напучує нас Господь. – Я є світло Любові, і поки ви будете перебувати в цьому Світлі, то й Благодать Моя перебуватиме з вами. Але щойно закриєте очі, і станете “сліпими в полудень”, – то обов’язково в яму впадете, і розіб’єтесь об землю, “погромники людів”…

Я є Світло! Усяка темрява – ненависть, гнів, досада, роздратування – суть пристрасті, і противні Мені. Бо “Що спільного між світлом і темрявою?!” Місце “гніву Господнього” визначається у Біблії, як місце “темряви зовнішньої (кромішньої), де тільки плач, та скрегіт зубів…” (грецькою – “ад”). Кромішня – від “крім”, “окрім”. Бог – Любов; гнів – темрява зовнішня, темрява відокремлення від Бога...

Для того, аби правдиво проповідувати славу Господню, необхідно бути причасником її. “Ми говоримо те, що ми знаємо, і свідчимо про те, що ми бачили”, – мовить Господь Никодимові. Неспромога не куштувавши меду – сперечатися про його смак з тими, хто його їв. Втім, як і немислимо передати словами смак його тим, хто не пригублював ще його…

Я знаю цей божественний СМАК, бо вкусив сього меду духовного. І, повірте мені, брати мої, – говорю це не як той, хто бажав би “загнати у кут”, а чи довести свою “компетентність”. Свідкую – правдиво – як той, хто бачив! За словом старця Силуана, який так само сподобився узріти явлення Господнє:

“Душа моя пізнала Тебе, Господи, і я пишу милості Твої народу Твоєму.

Дух Святий навчив мене, і тому я пишу про Бога без зусиль, бо Він спонукує мене писати...”


І не тому дав мені Господь цей досвід, що я був досконалий, або достойний його. Ні, але дав, воістину, як негідному! Бо знав Він немічність мою... Знав, що не встояти мені в сповіданні Правди. Що продав би я Його, поза всяким сумнівом, за “шматок ковбаси” – за спокій, ситість, та за комфорт...

Але Бог піднімає немудрих, щоб засоромити “мудрих світу цього”; підводить слабких, щоб засоромити сильних. Підносить убогих духом, щоб засоромити затвердлих; скидає великих, щоби звелися малі...

І після того, що відкрив мені Господь, – я вже просто не можу зректися Його! Бо Духом Святим пізнав, що то є Божа любов, і як сильно Бог любить нас! Бо “полонений явленою мені Благодаттю”... І тому не гордістю керуючись, але дійсно як самовидець – свідкую разом із апостолом:

Знаю чоловіка в Христі, що він 16 січня 1996 року (“чи в тілі, не знаю, чи без тіла, не знаю, знає Бог”) – був узятий до третього Неба, і хрещений Духом Святим!

І чоловіка я знаю такого (тільки не знаю чи в тілі, чи без тіла: Бог знає), що він до Раю був взятий, і чув там слова невимовні, “що не можна людині їх висловити”...

Отаким похвалюся; собою ж хвалитись не буду, хіба тільки немощами своїми.

Бог є Любов – і гніву немає у Ньому, повірте мені!

Бо бачив Його, це усе проникаюче Світло Несказанне, скільки можна було мені бачити...

І пам’ятаю, що плакав і сміявся від невимовної, найсвятішої світлої радості...

І увесь Світ, вся Вселенна, увесь Космос був у мені, а я в ньому...

І знав я відтак все, що було, і що буде – вся мудрість, все знання мені відкриті були...

І не існувало для мене жодного ворога на землі, ні на небі – тільки Любов всеосяжна...

І жаль був, і добрість до людства, та до створіння всього...

І спізнав я, що й смерті нема, але вічне життя...

І хотілося вмерти в ту мить, щоб назавжди з’єднатись з Творцем...

І несила була повертатись назад...

Та не міг, недостойний, витримати більше як півгодини цього захвату, цього раювання, цього причастя вічного Буття...

Неможливо передати словами те, що пережив, оце відчуття утіхи духовної – любові, розчулення, абсолютного щастя, бажання прихилити Небо, віддати себе усього. Ні з чим не зрівняти його!.. Тому правильніше, напевне, буде звернутися до посвідчення брата досконалого. Я немічний – хай скаже святий Макарій Єгипетський. Та слова його – про те саме:

“Іноді бувають вони веселі, як на царській вечері, і радіють радістю невимовною. В інший час бувають як наречена, Божественним спокоєм заспокоєна, в спільності із Нареченим своїм. Іноді ж, як безплотні ангели, які знаходяться іще в тілі, відчувають в собі таку ж легкість та окриленість. Іноді ж бувають ніби в захваті від пиття, веселі та замилувані Духом, в захопленні Божественними духовними тайнами.

Але іноді ніби плачуть та жалкують за рід людський, і молячись за цілого Адама, проливають сльози та плачуть, запалені духовною любов’ю до людства. Іноді такою радістю й любов’ю розпалює їх Дух, що якби можна було, вмістили б усяку людину у серці своїм, не відрізняючи злого від доброго. Іноді в смиренномудрості духа настільки принижують себе перед кожною людиною, що вважають себе за найостанніших та найменших з усіх. Іноді Дух постійно тримає їх в невимовній радості. Іноді стають подібні до сильного вояка, який, одягнувшись у царське всеозброєння, виходить на борню з ворогами, і сильно подвизається, щоби перемогти їх. Бо, подібно до цього, і духовний вбирається у Небесну зброю Духа, наступає на ворогів і веде з ними борню, щоб підкорити їх під ноги свої.

Іноді душа утишується в якійсь великій безмовності, тиші та мирі, перебуваючи в самому лише духовному задоволенні, у невимовному спокої та благоденстві. Іноді умудряється благодаттю в розумінні чогось, у невимовній мудрості, у віданні невипробуваного Духа, чого неможливо вимовити мовою та вустами.

Іноді людина робиться, як одна із звичайних. Так різноманітно діє в людях Благодать, і багатьма способами провадить душу, заспокоюючи її з волі Божої, і різно тренує її, щоб досконалою, недорікливою та чистою представити Небесному Отцю”.


Бог є любов, а не гнів, – повірте мені, недостойному. Бо кажу це не просто як віруючий, але як знаючий.

Бог є Любов! І істина ця – ясна й абсолютна …


Наші групи в соціальних мережах:

Facebook: Олег Ведмеденко

Вконтакте: Олег Ведмеденко

Наші блоги в соціальних мережах. Додавайтесь: