Стаття № 97: Первородний гріх

Для того аби відповісти на запитання, що є первородний гріх, нам передусім необхідно визначитися: а що таке є гріх взагалі? І відповідь на це питання дає святий апостол Іван Богослов у Першому своєму соборному посланні: “Бо гріх – то беззаконня” (1Ин. 3.4). Отже, гріх – це ніщо інше, як порушення Закону Божого.

Друге питання: Чому “первородний?” Очевидно тому, що він був звершений, по-перше, праотцями нашими, Адамом та Євою (першими людьми, точніше першою цивілізацією людей, а іще точніше – першою цивілізацією людей віри, зображених у Біблії під образами Адама і Єви). І, по-друге, тому що гріх цей потенційно притаманний кожній людині від народження її.

У чому ж полягав гріх перших людей? У тому, що вони не послухались свого Творця, зазнавши забороненого плоду. Який саме плід вкусили Адам і Єва? Плід з духовного дерева пізнання добра й зла. Не яблука і не груші забороняє їсти нам Господь! Він забороняє куштувати духовні плоди пізнання добра через зло!..

Кожну хвилину ми, як і праотець наш Адам, маємо право вибору: чи ужити плід з “древа життя” – дерева богоєднання, дерева пізнання Бога, пізнання блага, добра через добро посередництвом виконання волі Його. А чи вкусити забороненого плоду із “древа пізнання добра й зла”, пізнавши таким чином добро через зло (за словом апостольським: “так, як через огонь”), що власне і сталося ув Едемі – духовному “саду Божому” – райському саду гармонії між Богом і людиною, людиною і природою, природою і Богом.

Іще з періоду навчання у школі відомий кожному закон збереження енергії. З шкільної ж лави відомі нам і поняття взаємовідношення енергії потенційної та кінетичної. У повній мірі це стосується й тонких енергій. Поки яблуко іще висить на гілці – його потенційна енергія є максимальною; кінетична ж – дорівнює нулю. Але щойно яблуко, відірвавшись від гілки, починає своє падіння, – одразу ж наступає й плавний перехід потенційної енергії в кінетичну.

Аналогічно і в житті нашому. Кожна дитина у момент свого народження уже має в собі потенційну енергію гріха (ось він, “первородний гріх”!). Це так званий “закон плоті”, звірячі інстинкти наші, успадковані нами разом із куприком (“копчиком”), – так би мовити духовний рудимент хвоста.

“Бо маю задоволення в Законі Божому за внутрішнім чоловіком (бо душа моя створена за образом і подобою Божою, і прагнення до богоєднання закладено в мені уже від народження мого),

та бачу [й] інший закон у членах своїх (себто такий, який діє уже всупереч Божественній програмі обоження творіння, і який прагне повернути закон розвитку усього створеного – Божий закон еволюції – назад: знову до тваринного, звірячого, плотського стану. Стану, коли людиною володіє не розум, але інстинкти), що знаходиться в членах моїх.

Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерті?

Дякую Богові через Ісуса Христа, Господа нашого (тільки Бог силою благодаті що через смирення мені дане, через Христа у мені – Той мене визволить: Отець, через Сина, Духом Своїм Святим!)…” (Рим. 7.22–25).

“Визнаю одне хрещення на відкуплення гріхів” (одне єдине, яке тільки й дає перемогу духа над плоттю), – сповідує Церква у Символі Віри. Воістину, так! Купіль хрещення – ось та живодайна купіль відродження, та духовна баня вічного буття, яка очищує, звільняє нас від супротивного нам закону плоті нашого. І мова тут не про саме лише таїнство чи обряд, але – і в цьому суть! – про велике таїнство занурення (“хрещення” – грецькою “баптисма” – українською “повне занурення”) в Слово, у Віру та Благодать во ім’я Отця (віра, яка від слова Божого: “Вірую во Єдиного Бога, Отця Вседержителя…”), і Сина (всиновлення, втілення, виконання цієї віри смиренної у житті християнина, що і є насправді “визнанням Христа во плоті” – в нашій плоті!), і Святого Духа (одухотворення, оспівування, розповсюдження її навколо себе: “Спасися ти, – і тисячі навколо тебе спасуться…”).